Релігія і держава, роль релігії в політиці Румунії

Конституція забороняє обмеження свободи релігійних вірувань. Проголошується свобода релігійних культів, які організовуються за власними статутами на умовах, встановлених законом. Релігійні культи автономні по відношенню до держави і користуються його підтримкою, включаючи сприяння релігійної допомоги в армії, лікарнях, місцях позбавлення волі, притулках і сирітських будинках (ст. 29).

За даними перепису 2002 року, православ’я сповідують 86,7% населення. Прихильниками Римсько-католицької церкви є 4,7% населення, Греко-католицької церкви Румунії – 0,9%. Реформати (прихильники різних кальвіністськими церков) складають 3,2% населення, п’ятидесятники – 1,5%, баптисти – 0,6%.

Після приходу в Румунії до влади комуністичної партії держава поставила під жорсткий контроль релігійне життя в країні. Однак Румунська православна церква (РумПЦ), на відміну, наприклад, від Російської православної церкви, що не піддавалася надмірним утисків і гонінь. При цьому була заборонена Греко-католицька церква Румунії.

У 1990-х роках держава повернула ряду релігійних організацій значне число культових будівель і власності, і цей процес триває.

Держава офіційно визнає в Румунії 18 релігій. Даний статус дозволяє офіційно зареєстрованим церквам отримувати державну підтримку пропорційно числу послідовників (визначається за результатами переписів населення), фінансування на будівництво культових установ, виплату зарплат священнослужителям тощо.

Правозахисні організації звинувачують румунська держава в особливому ставленні до РумПЦ і утиск нетрадиційних для Румунії культів. РумПЦ, на думку ряду експертів, стала інструментом зовнішньої політики держави. Саме з цієї точки зору Російська православна церква, деякі політики України і Молдавії розглядають установа РумПЦ єпархій на території даних держав.

З вступом Румунії до ЄС почався новий етап в церковно-державних відносинах. Румунія – найбільша православна країна в Євросоюзі, а РумПЦ має представництво при ЄС і європейських політичних установах.

Посилання на основну публікацію