Регіональна парадигма

Результатом пошуку єдиного способу накопичення та систематизації різноманітних географічних фактів на початку XX століття стало визнання в якості основного об’єкта географічних досліджень – економічного району.
У радянській географії під районом розумівся об’єктивно існуючий природно-соціально-господарський комплекс, що є частиною країни (країна – як сукупність районів), що має всесоюзну спеціалізацію і комплексно розвивається.
У західній же економічної географії район – це будь-яка ділянка поверхні Землі (подстранового, країнового або надстранового рівня), що виділяється для вивчення явищ їм вирішення конкретних соціально-економічних завдань.
В обох підходах визнавалося, що в економічному районі географічні факти (об’єкти) закономірно пов’язані один з одним в особливий комплекс.
У СРСР основоположниками районного напрямки були Н. Н. Баранський, М. М. Колосовський; в США найбільший представник – Р. Хартшорн, що опублікував в 1939 р книгу <Предмет географії: критичний огляд сучасних теорій в їх ретроспективі>.
Відповідно до даної парадигмою, головне завдання географічної науки полягає в синтезі відповідних факторів в інтересах повного опису місця (регіону чи району), що визначається як особливе поєднання (комбінація) даних характеристик.
Точне слідування даному підходу призвело до створення багатотомних описів (характеристик) економічних районів, які до того ж швидко застарівали в міру розвитку економіки. Обсяг фактів зростав швидше, ніж вони аналізувалися і виявлялися причинно-наслідкові зв’язки.
Тому сформувалася нова парадигма, покликана вирішити проблему надлишку загальногеографічної інформації і браку вузькоспеціалізованих даних.

Посилання на основну публікацію