Зарубіжна Європа – це регіон, де в епоху промислових переворотів зародилася чорна металургія як одна з найважливіших базових галузей промисловості.
Приклад зарубіжної Європи наочно показує весь суперечливий шлях її розвитку, в тому числі уповільнення темпів зростання в останні три десятиліття, що супроводжується перебудовою її галузевої і територіальної структури.
У середині 1980-х рр. зарубіжна Азія відтіснила цей регіон на друге місце за загальним розмірам виплавки чорних металів. Проте вони залишаються ще досить значними (215 млн. т. сталі в 2005 році). І головне, на прикладі зарубіжної Європи добре простежується такий суто географічний аспект характеристики, як формування та розміщення металургійних районів і центрів.
Металургійні райони – один з різновидів галузевих промислових районів – за часом утворення вони відносяться до найстаріших.
Їх районоутворююче значення зазвичай дуже велике. У більшості економічно розвинених країн – США, Японії, Росії, державах зарубіжної Європи – саме металургійні райони визначають основні риси географії чорної металургії.
Але поряд з цим своє значення зберігають і навіть підсилюють окремі центри чорної металургії, розміри яких, як і розміри районів, можуть бути дуже різними.
Розглянемо спочатку райони і центри Західної Європи. Всього в межах цього субрегіону фахівці виділяють близько 20 металургійних районів і приблизно така ж кількість окремих центрів. За характером орієнтації вони поділяються на райони:
- які тяжіють до вугільних басейнів;
- залізорудних басейнів;
- вантажопотоків коксівного кам’яного вугілля і залізної руди;
- до джерел дешевої електроенергії.
На базі вугільних басейнів в Західній Європі виникли 12 металургійних районів, які виробляють приблизно половину всіх чорних металів. Найбільший з них – Рурський (або Рейнсько-Вестфальський) у ФРН, де серед окремих центрів цієї галузі виділяється Дуйсбург, розташований в місці впадання Рура в Рейн. Таку ж орієнтацію мають металургійні райони:
- Великобританії – Мідленд, Південний Уельс, Північно-Східний;
- Франції – Північно-Французька;
- Бельгії – Льєж – Шарлеруа, деякі інші.
Як правило, для них характерні металургійні комбінати повного циклу. Інша характерна риса таких районів – поступове формування на основі вугільної та металургійної промисловості територіально-промислових комплексів з розвиненою:
- електроенергетикою;
- важким машинобудуванням;
- хімічною промисловістю та іншими галузями, що відносяться до «верхніх поверхів» індустрії.
Металургійних районів і центрів, які сформувалися на базі залізорудних басейнів, в Західній Європі значно менше. Головний з них – Лотарингія у Франції, яка ще в 60-х рр. XX ст. давала більше 2/3 всієї виплавки чавуну і сталі країни; проте потім більшість заводів тут були закриті, і частка району різко зменшилася. До цього типу належить також металургійний район у Верхній Австрії з центром в Лінці і металургійний центр в Більбао (Країна Басків в Іспанії).
Орієнтація на вантажопотоки вугілля і руди проявилася в Західній Європі ще до Другої світової війни, але тоді вона обмежувалася в основному внутрішньоєвропейськими перевезеннями.
Так, кам’яне вугілля експортувався з Рурського басейну, з басейнів Великобританії. Вже тоді найбільшим постачальником залізної руди став район Північної Швеції зі скупченнями залізної руди в надрах гір Кірунаваре і Елліваре.
Біля підніжжя гори Кірунаваре виникло гірницьке місто Кіруна (де взимку в умовах полярної ночі доводиться працювати при електричному освітленні), а вивезення руди на заводи Німеччини, Великобританії, Бельгії стало здійснюватися через незамерзаючий норвезький порт Нарвік.
Руда, яка добувається в Елліваре, експортувалася через шведський порт Лулео по Балтійському морю. До теперішнього часу експорт вугілля з названих вище країн значно скоротився, а експорт шведської руди повністю зберіг своє значення. І проте вже не він є визначальним.
У 50-60-х рр. XX ст. була здійснена переорієнтація значної частини західноєвропейської чорної металургії на більш дешеву і високоякісну руду, яка знадходить з Австралії, Канаді і країнах, що розвиваються.
У зв’язку з цим відбувся відчутний зсув виробництва чорних металів в морські порти. Нові великі і дуже великі металургійні комбінати були побудовані в:
- Таранто;
- Неаполі;
- Генуї (Італія);
- Фоссюр-Мер (район Марселя);
- Дюнкерку (Франція);
- Еймейдені (Нідерланди);
- Бремені (Німеччина);
- в деяких інших портових центрах.
Одночасно стала відбуватися переорієнтація на заморську залізну руду і ті металургійні райони, які виникли далеко від моря. Так, у Великобританії основні виробничі потужності перемістилися в прибережні райони, тоді як з районів і центрів, розташованих в центрі країни, своє значення зберіг, мабуть, лише Шеффілд; видобуток вітчизняної низькосортної руди був припинений.
Заморська залізна руда стала надходити в
- Рурський;
- Північно-Французький;
- Північно-Італійський й інші райони.
Нині приморські райони і центри якщо і поступаються за розмірами загальної виплавки «гірничо-металургійним» районам, то не так вже сильно.
До джерел дешевої електроенергії у Західній Європі тяжіють до порівняно нечисленних центрів електрометалургії, які розташовані в:
- приальпійських районах Франції;
- в Норвегії;
- Швеції.
Останнім часом, як уже зазначалося, посилилася орієнтація на споживача, що пов’язано, в першу чергу, з будівництвом міні-заводів і «підтягуванням» чорної металургії до основних машинобудівних баз. У найближчому майбутньому важко очікувати появи в Західній Європі нових районів чорної металургії, хоча просторові зрушення в межах існуючих районів, мабуть, будуть відбуватися.
У Центрально-Східній Європі розвиток чорної металургії протягом останніх десятиліть відбувався більш стійкими темпами, і зниження виробництва настало тільки в кінці 1980-х рр. Проте виплавка сталі тут у 1990-і роки. знизилася з 40 до 30 млн. т. Для цього субрегіону характерні, загалом, ті ж типи орієнтації в розміщенні чорної металургії, хоча і в дещо іншому поєднанні.
Найбільші райони чорної металургії в Центрально-Східній Європі також виникли з орієнтацією на кам’яновугільні басейни.
У 50-70-х рр.. XX ст. поряд з реконструкцією старих, тут були споруджені нові металургійні комбінати. У зв’язку з цим довелося різко збільшити імпорт залізної руди з СРСР; для постачання комбінату «Катовіце» у Верхній Сілезії залізною рудою з басейну КМА була побудована від радянсько-польського кордону спеціальна “рудовізна” залізниця широкої колії довжиною 400 км.
З орієнтацією на залізну руду ще в довоєнний час виникли заводи і комбінати чорної металургії в:
- Прикарпатському районі Угорщини (Мішкольц і Озд);
- в Західному районі Румунії (Решица і Хунедоара);
- в боснійському районі Югославії (Зеніца).
Вже після війни до них додалися великі металургійні комбінати в Польщі (Ченстохова) і в Болгарії (Креміковці). Однак у міру зростання виробництва місцеві залізорудні ресурси стали все менше задовольняти потреби цих підприємств, і вони змушені були все більше і більше переходити на імпортну (насамперед з СРСР) залізну руду.
Після того як в останні роки видобуток залізної руди в Польщі та Угорщині взагалі був припинений, як економічно неефективний, орієнтація підприємств на імпортну руду ще більше зросла.
Але більшість найбільш великих комбінатів в Центрально-Східній Європі було споруджено в 50-70-х рр.. XX століття з орієнтацією на вантажопотоки і кам’яне вугілля, залізну руду. Саме цим пояснюється вибір місця для їх будівництва:
- або на магістральних залізницях з Донбасу, Кривого Рогу та КМА (Краків у Польщі, Кошиц, Галац в Румунії);
- або на Дунайському водному шляху (Галац і Келераші в Румунії, Смедерево, Дунауйварош в Угорщині).
Нова політична обстановка, яка склалася в Центрально-Східній Європі наприкінці 1980-х – початку 1990-х рр.., економічна криза, загострення екологічних проблем, так само як і нові умови зовнішньої торгівлі з країнами СНД, природно, позначаються на такій капіталомісткій галузі, як чорна металургія.
У зв’язку з цим навряд чи можна чекати виникнення тут нових центрів і тим більше районів даної галузі.
Швидше за все буде відбуватися:
- модернізація вже існуючих підприємств;
- зменшення потужностей деяких найбільших комбінатів (цей процес вже почався);
- поступова переорієнтація їх на залізорудну сировину із заморських країн;
- спорудження міні-заводів за новітньою технологією.
В цілому не буде помилковим твердження про те, що чорна металургія в зарубіжній Європі як одна з найбільш типових старих галузей давно вже знаходиться в стані застою, навіть кризи.
У своїй більшості її заводи і комбінати працюють не на повну потужність. Проте районоутворююче значення цієї галузі як і раніше залишається ще досить великим.