Промисловість і сільське господарство

В межах закордонної Азії виділяють п’ять центрів економічної потужності. Серед них три окремі країни – Китай, Японія та Індія та дві групи країн – нові індустріальні та нефтеекспортірующіе. Китай обігнав багато країн у своєму економічному розвитку, говорять про китайський «економічне диво». Хоча Китай знаходиться ще на індустріальній стадії розвитку, його вражаючі соціально-економічні досягнення багато в чому визначають прогрес усього Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Японія, потерпіла поразку у Другій світовій війні, вийшла з неї із зруйнованою економікою, але їй вдалося не тільки відновити своє господарство, а й докорінно перебудувати його, перетворившись на «державу № 2» західного світу, єдиного в Азії члена «великої сімки» . Займає лідируючі позиції з багатьох економічними показниками у світовому господарстві. Однак японське «економічне диво» поступово зійшло нанівець, і темпи соціально-економічного розвитку сповільнилися. В кінці 90-х рр. велике негативний вплив на її економіку надав зародився в Південно-Східній Азії фінансовий (валютний) криза.

Індія як одна з ключових країн, що розвиваються також відіграє велику роль у світовій економіці. У 90-х рр. її розвиток, націлене на ринкове господарство, прискорилося. Сучасна Індія посідає п’яте місце в світі за обсягом промислового виробництва після США, Китаю, Японії, ФРН. Проте з душовим показниками вона поки ще сильно відстає від більшості країн світу.

Група «нових індустріальних країн» Азії складається з двох «ешелонів». До першого прийнято відносити Республіку Корею, Сінгапур, Тайвань і Гонконг, які стали називати «четвіркою азіатських тигрів» через їх бурхливого економічного стрибка розвитку.

Потім їх приклад наслідували ще три країни – члени АСЕАН, які утворили як би «другий ешелон» НИС Азії, – це Малайзія, Таїланд, Індонезія. «Економічне диво» цих країн пояснюється як активністю місцевих бізнесменів, так і тим, що ТНК обрали їх як важливої сфери докладання своїх капіталів, орієнтуючись на вигоди їх ЕГП і виключно витривалі, дисципліновану і відносно дешеву робочу силу. Але майже вся наукомістка продукція (і інша теж) призначена для збуту на ринках Заходу. Наприклад, Республіка Корея з випуску електронної продукції посіла шосте місце в світі, будучи 3-4 десятиліття тому досить відсталою аграрною країною. Місто-держава Сінгапур (в перекладі з санскриту «місто левів») давно відомий своїм морським портом, одним з найбільших у світі, який служить західними воротами Сходу і східними воротами Заходу (як кажуть). Але останнім часом він перетворився з торгового в індустріальний центр (нафтопереробка, суднобудування, електроніка, електротехніка, легка промисловість). Він став також одним з найбільших у світі фінансових центрів і важливим об’єктом туризму. Країни Перської затоки, спираючись на величезні доходи від продажу нафти, здійснили «стрибок через століття».

У Саудівській Аравії – 98% експортної виручки від продажу нафти. В Аравійській пустелі споруджені надсучасні автодороги, аеропорти, великі промислові комплекси Ель-Джубайль і Янбу. Столиця Саудівської Аравії – Ер-Ріяд. У 1960 р тут проживало 160 тис. Осіб, у 1990 – близько двох млн Промислові підприємства винесені за межі міста, на вулицях багато зелені. Основні транспортні розв’язки мають 2 і 3 рівня.

За рівнем економічного розвитку виділяються також Туреччина, Іран, Пакистан, Ізраїль, КНДР. До найменш розвиненим країнам зарубіжної Азії відносять Ємен, Афганістан (Південно-Західна Азія); Бангладеш, Мальдіви, Непал, Бутан (Південна Азія); М’янма, Лаос, Камбоджа (Південно-Східна Азія).

Сільське господарство має характерні риси для всього регіону. До них відносяться поєднання товарного і споживчого господарства; поміщицьке землеволодіння і селянське землекористування, посіви продовольчих культур. Спільним є й те, що проблема продовольства ще не вирішена (у Південній та Південно-Східної Азії). На такій величезній території склалися самі різні райони сільського господарства. Найважливіші з них – це райони рисосіяння в дельтах і долинах річок Янцзи, Сицзяна, Хонгха, Меконгу, Іраваді, Гангу, Браха-мапутри; низовини о. Ява, в Японії. Ці райони являють собою так звані «рисові ландшафти». Вже тисячі років ведеться тут цілорічне вирощування рису. Недарма кажуть, що рис вирощується не тільки на затоплюваних полях, але в долонях селян. У середньому житель Східної і Південно-Східної Азії споживає 100300 кг рису на рік, 3/4 всіх калорій доводиться на рис. Наприклад, у В’єтнамі селяни збирають два врожаї на рік – у травні та листопаді.

Для більш високих частин цього району характерні «чайні ландшафти» Китаю, Японії, Індії, Шрі-Ланки. Наприклад, Шрі-Ланка дає приблизно 1/10 всього світового виробництва чаю, або 180-200 тис. Т. Якщо ця кількість перевести в пачки по 50 г, то їх число складе 3,6 млрд, т. Е. Майже 2/3 пачки чаю на кожного жителя Землі. На кордоні М’янми, Лаосу і Таїланду знаходиться знаменитий «золотий трикутник» – головний район вирощування опійного маку в світі. Товарне тваринництво тут слабо розвинене, тільки тяглова худоба через нестачу пасовищних угідь і кормів.

Район субтропічного землеробства сформувався на узбережжі Середземного моря. На решті території регіону переважає вирощування пшениці, просоподібних культур, пасовищне тваринництво: велика рогата худоба, вівці, кози, коні, верблюди. Продають каракуль, шерсть, м’ясні продукти, шкіри.

Охорона навколишнього середовища та екологічні проблеми. Забруднення атмосфери, виснаження водних ресурсів, ерозія ґрунтів відбуваються в більшості країн. Причини цього – у розвитку «брудних» виробництв, відкритого видобутку корисних копалин, екстенсивному веденні землеробства і тваринництва, у відсутності сучасного комунального господарства в містах. Все частіше трапляються повені, збезлісення (у передгір’ях Гімалаїв). Кажуть, що ці ліси важко хворі в Індії і вмирають в Непалі. Природоохоронним заходам приділяють увагу в Японії, Китаї, Сінгапурі, Ізраїлі, в державах Перської затоки. Проблем багато.

Посилання на основну публікацію