1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Географія
  3. Проблеми опустелювання

Проблеми опустелювання

В останні десятиліття з усією очевидністю виявилося, що на стан земельного фонду планети особливо велике негативний вплив роблять процеси аридизации (від лат. Aridus – сухий), тобто поширення пустель і напівпустель. Пустелі і напівпустелі існували на Землі ще в доісторичні часи. І в наші дні вони утворюють величезний по території арідний пояс, що займає, за різними оцінками, від 36 до 48 млн км2. Друга з наведених оцінок належить відомому екологові Н. Ф. Реймерс; за його ж розрахунками, вона відповідає 43% площі жизнепригодности суші. У тому числі власне пустелі як області з постійно жарким кліматом, в яких рослинність не утворює суцільного покриву, займають близько 20% поверхні суші. Вони формують великі простори в Північній і Південно-Західній Африці, в Центральній і Південно-Західної Азії, в Австралії, на західному узбережжі Південної Америки. При цьому пустелі Північної Африки та Азії утворюють майже суцільну широтную зону, простягаю на 11 тис. км. Близько половини цієї відстані припадає на найбільшу пустелю світу – Сахару.

Але така констатація, важлива сама по собі, все ж недостатня. Головне в тому, що аридизация не тільки не скорочується, а, навпаки, зростає. При цьому поширення отримали обидві форми опустелювання – дезертіфікація і дезертізація. [24]

Особливо небезпечна перша з них, оскільки вона призводить до зростання територій, займаних пустелями, причому до такого зростання, що саме дезертіфікація стала нині чи не головним «пожирачів простору». Справді, в літературі часто наводять дані про те, що процес опустелювання протікає зі швидкістю 7 км2 на годину або відповідно 6,9 млн га на рік (зустрічаються і набагато більш високі показники). На розширення пустельних територій, безсумнівно, впливають і деякі природні причини. Серед них загальне потепління клімату на нашій планеті, що спостерігається останнім часом. І проте головним чинником цього процесу залишається людська діяльність. Отже, потрібно говорити про антропогенний опустелювання, яке ще наприкінці 1980-х рр.. охоплювало близько 10 млн км2, або 6,7% всієї території жизнепригодности суші (це дорівнює площі Канади та перевищує площу Китаю і США). З тих пір ця цифра ще більше зросла.

До числа причин (факторів) антропогенного опустелювання зазвичай відносять надлишковий випас худоби, вирубку лісів, а також надмірну і неправильну експлуатацію оброблюваних земель (монокультурність, розорювання цілини, обробіток схилів та ін.)
Надмірна випас худоби (перевипасання) в цьому переліку не випадково поставлений на перше місце. Справа в тому, що в Центральній Європі 1 га родючих, добре доглянутих пасовищ може прогодувати 3-5 домашніх тварин, тоді як в Саудівській Аравії, наприклад, 50-60 га пустельних пасовищ дають корм одній тварині. Збільшення поголів’я домашньої худоби, в свою чергу пов’язане із зростанням населення, у всіх напівпустельних районах призводить до витоптування трав’янистої рослинності, перетворенню пухких піщаних грунтів в легко розвіваються піски.
Для географа особливий інтерес представляє географічний розподіл посушливих земель і пустель. Розподіл посушливих земель по великим регіонам показано на малюнку 17. Як і можна було очікувати, попереду виявляються Азія і Африка, на які припадають майже 2/3 загальної площі таких земель. Потім слідують Північна Америка, Австралія, Південна Америка і Європа. Аналіз показує, що у всіх великих регіонах світу найбільш схильні до опустелювання пасовищні землі. В Африці, Азії, Північній і Південній Америці, Австралії та Європі опустелювання торкнулося вже 70-80% всіх пасовищ, розташованих у посушливих районах. На другому місці стоять богарні оброблювані землі (особливо в Азії, Африці і в Європі), на третьому – зрошувані землі (особливо в Азії).

Ще більш наочне уявлення про географію опустелювання дає малюнок 18. На ньому добре видно і головний арідний пояс Азії та Африки, і найбільші осередки опустелювання в інших регіонах світу.
Розвиток процесу дезертіфікаціі призвело до того, що нині під загрозою опустелювання, за різними оцінками, знаходяться від 30 до 40 млн км2 земної суші. Хоча, зрозуміло, ступінь такої небезпеки, такого ризику не однакова. Вона підрозділяється на три категорії: дуже високу, високу і помірну.
Дуже високий ступінь ризику означає, що відповідна територія неминуче піддасться інтенсивному опустелювання, якщо не будуть вжиті рішучі заходи по боротьбі з ним. Регіони з таким ступенем ризику займають 3 млн км2, переважно в Азії та Африці. Високий ступінь ризику також означає загрозу опустелювання, хоча і не настільки швидкого. Подібні регіони займають 16,5 млн км2. Нарешті, помірна ступінь ризику означає, що регіону може загрожувати небезпека опустелювання, якщо не будуть змінені існуючі умови. Площа таких земель оцінюють в 18 млн км2.
За підрахунками С. І. Брука і В. В. Покшишевський, зробленим ще в 1980-х рр.., В аридних і семіарідних районах світу тоді проживало близько 650 млн чоловік (у тому числі в аридних – приблизно 100 млн), з них 400 млн в Азії і 200 млн в Африці. А за оцінкою С. В. Зонна, що відноситься до того ж часу, населення аридних і семіарідних районів досягало 850 млн чоловік. На початку XXI в. воно вже значно перевищила 1 млрд осіб. Ці цифри переконливо говорять про те, наскільки важливо зупинити або принаймні уповільнити процеси опустелювання.

Досягти цього в принципі можна, і такі спроби вже не раз робилися, насамперед у рамках ООН.
Ще в 1977 р. міжнародна конференція ООН в Найробі прийняла «План боротьби з опустелюванням», що стосується в першу чергу країн, що розвиваються. Він включав в себе 28 рекомендацій, здійснення яких, на думку експертів, могло б принаймні запобігти розширенню цього небезпечного процесу. Однак здійснити його вдалося лише частково – насамперед через гостру нестачу коштів. Припускали, що для втілення цього плану в життя буде потрібно 90 млрд дол (по 4,5 млрд протягом 20 років), але повністю вишукати їх так і не вдалося. Ось чому термін його дії був продовжений до 2015 р.
У 1994 р. в Парижі було підписано Міжнародну угоду по боротьбі з опустелюванням. Воно передбачає, що держави-учасники будуть активно співпрацювати в зборі інформації і обміні нею, у передачі технологій, науковому вивченні проблем опустелювання і на інших напрямках з метою протистояти цим руйнівним процесам.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Найдовші річки Африки