Проблема «арктичного суверенітету» Канади

Циркумполярні області, багаті морським звіром, традиційно викликали інтерес у канадських підприємців, причому агресивна експлуатація природних ресурсів велася ними не тільки на власне канадської території, а й за її межами. Так, канадці разом з американцями довгий час вели практично безконтрольний промисел біля берегів Чукотки, де Російська імперія так і не змогла забезпечити належного захисту своїх інтересів (подібна діяльність північноамериканців була припинена радянською владою лише до середини 1920-х років). Одночасно з цим тривалий час самі канадці теж здійснювали належного контролю за іноземцями в арктичних областях, що прилягали до Канади.

Ще в 1898 році норвезький корабель «Фрамм» під командуванням Отто Свердрупа досяг острова Елсмір (нині – у складі Канади), де команда судна провела детальне картографування як самого острова, так і більш дрібних островів, розташованих поруч. У 1902 році дослідник довів до відома норвезької влади, що ці острови відтепер є володіннями Норвегії.

Оскільки в той час ні британсько-канадські, ні норвезькі правлячі кола не приділяли особливу увагу полярним територіям, факт анексії не мав ніяких практичних наслідків для обох сторін. Тільки через два десятиліття Канада вжила заходів щодо усунення іноземного (нехай і номінального) присутності на північ від своїх заселених територій, добившись до 1930 року офіційної відмови Норвегії від володінь.

Відкриття в 1896 році найбільших золотих родовищ в Канаді (Клондайк) викликало до життя американо-канадський прикордонний криза 1897-1903 років, який був обумовлений прагненням Канади отримати частину території Аляски, яка дозволяла забезпечити прямий зв’язок золотоносних районів з Тихим океаном. Тертя в результаті були врегульовані мирним шляхом, хоча британсько-канадській стороні і не вдалося відстояти свої інтереси.

У світлі домагання норвежців на острів Елсмір (з 1902 року) і звісток про розміщення прапора США на Північному полюсі в 1909 році в Канаді зазвучали заклики про необхідність зміцнення власних позицій у регіоні. У цей період в якості одного із заходів пропонувалася покупка Гренландії або поширення на неї канадського аналога «доктрини Монро», однак нічого подібного не сталося.

У 1900-1930-х роках північні широти виявилися на периферії інтересів канадської влади, які мали вкрай незначними можливостями для забезпечення ефективного контролю над великими територіями навіть південніше Арктики. Так, на початку 1940-х років на півострові Лабрадор діяла таємна метеорологічна станція нацистів, а судноплавство в затоці Святого Лаврентія до 1944 року стикалося з проблемою рейдерства німецьких субмарин.

Впевненість Канади в правах на неосвоєні арктичні території додатково зміцнилася, коли після Другої світової війни Міжнародний суд постановив, що якщо до кінця 2050 р х року не виникне ґрунтовних претензій з боку інших держав, то Північний полюс може бути оголошений канадським володінням.

Надії на подібний сценарій розвитку подій почали розсіюватися, коли глобальне потепління і новітні наукові дослідження привели до переходу конфлікту в північних широтах на якісно новий рівень. Після появи інформації про поступове танення арктичного льодового покриву зацікавленим сторонам стало ясно, що район, де знаходяться і північні території Канади, може в перспективі стати зоною активної і вже не ускладненою екстремальними природними умовами видобутку природних ресурсів (в першу чергу вуглеводнів) і конкуренція в даному регіоні буде зростати.

У зв’язку з цим на передній план вийшов давню територіальну суперечку про безлюдному острові Ханс, що знаходиться між територією Гренландії і північним канадським островом Елсмір. Острів набуває стратегічного значення, оскільки дозволяє контролювати протоку Нарес, що розділяє Канаду і Гренландію на цій ділянці.

Прикордонне розмежування 1973 року не визначило приналежність острова, що створило привід для виникнення напруженості в подальшому: в 1984 році датським міністром у справах Гренландії на острові було встановлено датський прапор (в 1988, 1995, 2002 і 2003 роках аналогічні дії зробили й інші представники данської сторони ), а в 2005 році представники канадських ВС поставили там прапор Канади. Чи не виключений варіант врегулювання спору, при якому сторони розділять острів навпіл.

Питання про розподіл арктичного шельфу і позначені Росією претензії на його частину додатково підсилили побоювання канадської влади щодо статусу їхньої країни як полярної держави.

Ще одним компонентом циркумполярної проблеми для Канади є питання про статус Північно-Західного проходу. Цей транспортний коридор, який з’єднує Атлантичний і Тихий океани через води канадського Арктичного архіпелагу, на кілька тисяч кілометрів коротший більш відомого панамського трансокеанського маршруту і дозволяє помітно заощадити на часу в дорозі. Також він здатний стати частиною потенційної російсько-канадської лінії комунікацій «Арктичний міст» (Мурманськ – Черчілль), яка придбала б міжнародне комерційне та стратегічне значення в зв’язку з вищевказаної економією часу.

Якщо раніше Північно-Західний прохід, протягом практично всього року скутий кригою, мав вельми сумнівну цінність (за оцінками деяких експертів, в 1904-1984 роках іноземні судна скористалися ним тільки 11 разів), то швидке скорочення крижаного покриву може в майбутньому навіть поставити питання про надання місцевим протоках статусу проток, використовуваних для міжнародного судноплавства (в даний час Канада вважає ці води своїми внутрішніми, хоча з цим не погоджуються інші держави, в тому числі США і РФ).

Як наслідок, завдання Канади полягає в тому, щоб не допустити зміни статусу Північно-Західного проходу, яке здатне зменшити її стратегічні вигоди. Перешкодою тут є знову ж слабка зацікавленість в освоєнні арктичних районів, що спостерігалася в попередні роки.

На думку канадських дослідників, вона може бути використана як аргумент в суперечках щодо обґрунтованості претензій Канади на дані території. Так, деякі експерти припускають, що без відома канадської влади Північно-Західним проходом неодноразово користувалися іноземні АПЛ, і подібна інформація зайвий раз буде свідчити на користь версії про нездатність країни навіть здійснювати ефективний нагляд за циркумполярних районами.

В даний час відзначається активізація дій канадської влади, яка свідчить про намір країни поступово підвищити військову складову в пріарктіческіх і Арктичному регіонах. Вже сьогодні планується збільшення числа криголамів і патрульних кораблів, які будуть забезпечувати канадські інтереси в північних широтах, а також створення на Півночі бази (Резольют, провінція Нунавут), яка б забезпечувала підготовку військовослужбовців для операцій в полярних умовах. Підвищується і значимість станції Алерт на острові Елсмір, використовуваної канадськими ВС як наглядового поста.

В рамках цього ж курсу в 2007 році були проведені арктичні навчання різних родів військ і ряду урядових структур, сценаріями яких були усунення наслідків екологічної катастрофи, антитерористичні заходи і боротьба з наркотрафіком. На островах Арктичного архіпелагу збільшується число патрулів, включаючи загони інуїтських (ескімоських) рейнджерів.

У 2007 році, реагуючи на відновлення регулярних польотів російської стратегічної авіації в Північній Атлантиці, ВПС Канади на півострові Лабрадор приготувалися до здійснення заходів у відповідь у разі можливого порушення російськими літаками північноамериканського повітряного простору.

Щоб посилити не тільки стратегічне, але і господарське присутність в північних широтах, канадська влада вирішили створити на острові Баффінова Земля глибоководний порт.

Відносини між США і Канадою в регіоні мають суперечливий характер. Так, морський кордон між США (Аляска) і Канадою (Північно-Західні території та Юкон) в морі Бофорта багато в чому залишається неврегульованою через потенційні вуглеводневих багатств континентального шельфу. США продовжують вважати води між островами Арктичного архіпелагу протоками, відкритими для міжнародного судноплавства, і попередні розбіжності з цього приводу призвели до появи тимчасового компромісу, який передбачає, що кораблі США (включаючи криголами і судна берегової охорони) можуть з повідомленням канадців вільно слідувати в цих водах.

Незважаючи на ці тертя, Канада зберігає для США велику цінність як стратегічний союзник в циркумполярних регіоні. Не виключено створення під егідою США свого роду «єдиного західного фронту», де чотири з п’яти головних претендентів на арктичні ресурси могли б об’єднатися проти Російської Федерації. Для цього, наприклад, існують такі передумови, як намір Данії та Канади спільно досліджувати Хребет Ломоносова (один з головних каменів спотикання в арктичному суперечці) за межами острова Елсмір і Гренландії.

Успішна реалізація такої стратегії, яка передбачає міждержавний розділ Арктики, здатна гарантувати США надійний доступ до володінь «молодших» союзників, в будь-якому випадку потребують допомоги перевіреного партнера для освоєння багатств регіону.

Посилання на основну публікацію