Природний супутник Землі – Місяць

Місяць єдиний природний супутник нашої планети. Місяць – це дивовижний світ: тут ніколи не дме вітер, тут панує абсолютна тиша, а день і ніч тривають по два тижні. За 35 років на Місяці побували 12 осіб. Вони висаджувалися на розпечену поверхню, вкриту товстим шаром кам’яного пилу. Місяць завжди звернена до Землі однією стороною. На денній стороні температура місячного грунту може досягати 130 оС. На нічній ж, навіть на екваторі, вона знижується до мінус 160 оС. Відстань від Землі до Місяця 384400 тис. Км. Діаметр – 3476 км, площа в 50 раз менше земної. Місяць рухається навколо Землі і робить повний оборот за 29 діб 7:00 і 43 хвилини – зоряний місяць. Тому майже в кожній її точці, два тижні світить сонце, а два тижні стоїть повний морок. Спостерігаючи за Місяцем з Землі, ми бачимо, що вона виглядає те серпом, то диском, то зовсім не видна. Ця зміна фаз відбувається тому, що Місяць не світиться тіло, а лише відбиває сонячне світло. Коли Сонце і Місяць знаходяться на протилежних сторонах відносно Землі видно повністю освячений диск Місяця – фаза повного місяця. Якщо Місяць знаходиться в тій стороні від Землі, де Сонце, то сторона Місяця, звернена до Землі не висвітлюється – це фаза молодика. В інших випадках Місяць має вид серпа. Умови на Місяці незвичайні. Космонавт важить там, в 6 разів менше ніж на Землі, хоча його маса залишається колишньою. Магнітне поле на Місяці відсутня. Температура поверхні змінюється від +90 оС – вдень до – 130 оС – вночі. Атмосфера складається головним чином з неону, гелію, водню, аргону. Вона так розріджена, що звукові хвилі тут не поширюються, і на Місяці панує вічна тиша. Там ніколи не буває вітру і хмар. Площа місячної поверхні приблизно дорівнює площі Африки і Європи разом узятих, а маса Місяця становить близько 1% від земної маси. Найвища точка – вершина Королева-Бекка (більше 8000 метрів). На Місяці немає повітря і води. Поверхня її покрита базальтовою лавою, характерними формами рельєфу є – вулканічні кратери і западини. Крім них на місяці є гірські хребти, уступи, системи розломів. Місячні грунти представлені двома типами – морськими і континентальними. Корисних копалин мало. Однак з доставленого на Землю кремнію вдалося виготовити надміцне скло і кераміку. Вони можуть бути використані для будівництва місячних колоній. Кремній також застосовується у виробництві сонячних батарей Морські гірські породи являють собою залізисті базальти, подібні з тими, які складають дно океанів на Землі. Континентальні – складаються з матеріалу, збагаченого сполуками алюмінію, кальцію і магнію, роздробленого метеоритними ударами і зцементованого в єдину масу. Вони є результатом ударно-вибуховий трансформації древньої місячної кори на самих ранніх етапах її геологічного розвитку і не мають аналогів серед земних порід. У місячних зразках не виявлено присутність води та інших летких компонентів (вуглекислоти, лугів), тому на Місяці в десятки разів менше різновидів мінералів, ніж на Землі.
Єдиний природний супутник Землі виник, ймовірно, в результаті її зіткнення з гігантським астероїдом. Ще 30 років тому багато вчених вважали, що Місяць – це великий астероїд, захоплений силою земного тяжіння. Інші наполягали на тому, що природній супутник колись відколовся від стрімко вращавшейся Землі. Відповідно до третьої версії, обидва небесних тіла утворилися майже одночасно і незалежно один від одного з зростаються частинок пилу в конденсується туманності. Сьогодні більшість дослідників, розмірковуючи про походження Місяця, схиляються до так званої гіпотезі гігантського зіткнення. Близько 4.4 млрд. Років тому (через 150 млн. Років після утворення Сонячної системи) в небі відбулися драматичні події: астероїд <Фея> розміром приблизно з Марс зіткнувся з тоді ще юної Землею. Енергія цього удару розжарила поверхню Землі до 10000 градусів перетворивши її в киплячу магму. Спалах тривав більше 60 хвилин і за яскравістю перевершувала світіння Сонця. Трильйони тонн гірських порід Землі і Феї перетворилися на гігантську хмару пилу. Воно відірвалося від поверхні Землі і піднялося в космічний простір. Протягом декількох десятків тисячоліть хмара ущільнювалося і, врешті-решт, утворило Місяць. На користь цієї гіпотези говорить багато чого. Наприклад, подібне співвідношення різних ізотопів кисню в кам’янистій породі Землі та її супутника. Сейсмографічні експерименти підтверджують: у Місяця – невелике залізне ядро. З цього можна зробити висновок, що природній супутник був вирваний з Землі, яка до моменту зіткнення з Феєю складалася з кори, мантії і залізного ядра. Надвисока температура, що виникла в результаті удару, пояснює відсутність у твердій місячній породі летючих елементів, таких як цинк, калій і фосфор. Вони, ймовірно, просто випарувалися з гарячого газоподібного хмари, пізніше сформировавшего Місяць. Різноманітність геологічного складу Місяця не тільки свідчить про катастрофічних обставин народження супутника Землі, але і дає уявлення про його <важкому дитинстві>. Протягом перших 100 млн. Років Місяць була покрита густим і тягучим шаром магми. Більш важкі залізо і магній, що містять мінерали опустилися, а легкі піднялися на поверхню, затверділи і утворили першу місячну кору – попередницю сучасних світлих материкових областей. Цю кору не раз пробивали метеорити і викиди магми з розжарених надр Місяця близько 4,2 млрд. Років тому заповнили утворилися кратери. Близько 4 млрд. Років тому поверхню місяця знов піддалася потужної бомбардуванні метеоритами. Вона тривала мільйони років. Приблизно в цей же час на Землі з’являються перші форми життя.
Питання про походження Місяця залишається відкритим. Існує гіпотеза, по якій приблизно 4,4 мільярда років тому, майже відразу після утворення Сонячної системи, гігантський, за величиною з Марс астероїд Фея зіткнувся з молодою Землею. Два небесних тіла злиплися. Вибух розжарив кору Землі до 10000 градусів. Швидкість обертання Землі збільшилася. Відцентрова сила з часом <відірвала> залишки астероїда від Землі. Одночасно від мантії Землі відділилися значні фрагменти речовини у вигляді пилу. Деякі осколки астероїда Феї і відокремилися від земної кори пил, рідкі газоподібні фрагменти мантії утворили згусток речовини. Щільне ядро ​​розірваного на частини астероїда сплавилися з ядром Землі. Сформувалися <нова> Земля і Місяць – небесні тіла з твердим ядром і поки ще рідкій мантією. Сила земного тяжіння визначила траєкторію супутника Землі.

Посилання на основну публікацію