Природні умови і природні комплекси міста Харкова

Географічне положення, межі, розміри Харкова. Місто Харків розташовано на заході материка Євразія, у східній частині Європи, на південному заході Східноєвропейської рівнини, у місці злиття річок Харків, Лопань і Уди.

Територія Харкова мас площу приблизно 306,0 км3, вона порівняно правильної форми з витягнутою частиною на південний схід. Протяжність з півночі на південь — 24,3 км, із іаходу на схід — 25,2 км. Міська межа по периметру складає 133,7 км. Харків межує з Дергачівсським (Мало-Данилівська Солоницівська селищні та Черкасько-Лозівська сільська >ади) та Харківським (Циркунівська сільська, Кулінічевська Роганська селищні, ГІономаренківська сільська, Безлюдівська, Бабаївська, Височанська і Пісочинська селищні ради) районами.

Де цікаво

Окремі визначні точки Харкова мають такі географічні координати:

  1. • крайня північна точка — 50°06’10” пн. ш,г 36″16’20” сх. д.;
  2. • крайня південна точка — 49°53″І0″ пн. ш., 36°15’20” сх. д.;
  3. • крайня східна точка — 49°54’55” пн. ш., 36°27’00” сх. д.;
  4. • крайня західна точка — 49°56’30” пн. ш., 36°07’50” сх. Д.;
  5. • місце злиття річок Лопань і Харків — 49°59’50” пн. ш. і 36°13’40” сх. д.;
  6. • площа Свободи (будинок Держпрому) – 50°00’00” пн. ш. І36°13’30” сх. д.;
  7. • Привокзальна площа (колишній будинок Головного поштамту, у якому на сьогодні розміщено 50-те відділення зв’язку) — 49°59’20” пн. ш. і 36°12’15” сх. д. (рис, 14.2).

Особливості рельєфу та геологічної будови території Харкова. Місто Харків розташоване в середині топографічної улого-нини, яка на півночі межує з Середиьоруського височиною, на півдні — з Донецьким кряжем. Поверхня території Харкова являє собою горбисту рівнину, у північній частині сильно порізану річковими долинами, балками та ярами. Місто лежить на п’яти пагорбах і займає три річкові долини, які поділяють його на три різні за характером рельєфу частини.

У тектонічному відношенні територія перебуває в межах північно-східного борту Дніпровсько-Донецької западини й характеризується поступовим підняттям докембрійського кристалічного фундаменту, який знаходиться на глибині 2000-3000 м. Виходи найдавніших порід на території міста спостерігаються в долині річки Харків. Вони складаються із четвертинних, нижньотретинних, верхньокрейдяних і юрських порід. Так, підвищені місцевості Харкова вище Харківського державного політехнічного університету розташовані на корінних породах — зеленувато-сірому Глауконітовому пухкому або твердому глинистому піщанику.

У геоморфологічному відношенні можна виділити низинні райони міста з висотами 94-105 м над рівнем моря: долини річок Харків, Лопань, Уди (Іванівна, вулиця Полтавський шлях, Журавлівка, проспект Московський, Основа, Новоселівка, Нова Баварія); підвищені райони з висотами 106-166 м і 167-192 м над рівнем моря: вододіл між річками Лопань і Харків (вулиці Сумська та Пушкінська, Сокольники, Центральний парк). На підвищених ділянках розміщується близько 55 % загальної площі міста. Найвища точка (205 м над рівнем моря) знаходиться на півночі міста в районі Померки, найнижча (94 м) — у заплаві річки Уди на південної околиці міста.

Характерними елементами рельєфу Харкова є різні зі віком і розміром балки та яри. Довжина сучасних балок не перевищує 2-3 км, давніх — більше 10 км; глибина — від кількох до десятка метрів. У місті на високих і крутих правих схилах річкових долин переважають короткі, глибокі, дуже розгалужені яри.

Окрім балок і ярів на території міста спостерігаються і штучні форми рельєфу — кар’єри, дамби, насипи тощо. До несприятливих фізико-географічних явищ на території Харкова слід віднести зсуви й підтоплення (зокрема, район Журавлівки).

На території міста розташовані родовища таких корисних копалин, як піски будівельні — Основ’янське родовище; глини тугоплавкі, керамзитова сировина — П’ятихатське та Харківське родовища.

Кліматичні та гідрологічні умови Харкова. Такі великі міста, як Харків, мають свій специфічний клімат, який є результатом взаємодії природних кліматотвірних чинників і антропогенного навантаження. Клімат Харкова помірно континентальний.

На формування клімату Харкова значний вплив має характеї міської підстеляючої поверхні (переважно асфальтоване покриття) особливості забудови та планування, розміщення по території про мислових та житлових масивів, створення культурних ландшаф ті в міста (садів, парків, скверів). У міських умовах унаслідок за бруднення атмосфери сонячна радіація дещо менша, температура повітря завжди на 1-3 °С вище, ніж за містом, вологість повітрю ішжче, вітер слабкіше, кількість опадів на 20-30 мм за рік більша грози спостерігаються частіше, сезонні та добові амплітуди тем ператур значно менші. Харків значно віддалений від океанів, ал( морське повітря проникає сюди з вітрами західного переносу, щ< приводить до відлиг узимку і збільшення кількості опадів улітку.

У Харкові на підстеляючу поверхню надходить д< 1250 МДж/м” сонячної радіації.’Середня температура найхолод пішого місяця — січня — -5,7 °С, а найтеплішого місяця — липня — +20,4 °С. Опадів за рік у середньому випадає 515 мм більша частина випадає теплої пори року (максимум у липні — (17 мм). Холодної пори року переважають східні та південно східні вітри, улітку — західні й північно-західні.

Перші метеорологічні спостереження а Харкові було розпочато в 1738 р. Перші ж постійні спостереження пов’язані із відкриттям Харківського університету. У саду ім. Т. Г. Шевченка і дотепер функціонує навчальний метеорологічний майданчик однієї з найстаріших метеорологічних обсерваторій України, яка була заснована в 1892 р.

На мікроклімат впливають зелені насадження та штучні во дойми міста. У літній період вони змінюють тепловий і радіаційний режим земної поверхні й атмосфери: знижують температуру повітря приблизно на 2 С порівняно із сусідніми ділянками.

Зима холодна і сніжна, але мінлива, починається у двадцятих числах листопада і триває приблизно 120 днів. Весна в Хар кові коротка, і після кількох теплих днів наступає досить жарка погода, із припиненням нічних заморозків наприкінці травня встановлюється спекотне літо. Наприкінці вересня — на початку жовтня з настанням заморозків приходить осінь. Дощі частішають, але кількість опадів зменшується. Збільшується кількість похмурих днів і туманів.

Малюнок гідрографічної мережі міста Харкова визначають річки Харків, Лопань, Уди, які відносяться до басейну річки Сіверський Донець. У цих рік є менші притоки: Очеретянка та Немишля — у Харкова, Лозовенька, Олексіївка, Саржин яр. Сухий Жихор у Лопані, Ледний Яр, Мокрий Жихор, Студенок і Рогань — в Уд.

Ріки Уди, Лопань і Харків, а також Немишля є йодними об’єктами загальнодержавного значення. Відповідно до класифікації Уди (довжина ріки 164 км, площа водозбору 3840 км2) і Лопань (довжина 96 км, площа басейну 2000 км2) відносять до середніх рік, Харків (74 км, 1160 кмг) і Немишлю (площа водозбору 388 км2) — до малих. Сумарна довжина рік у межах міста складає близько 58 км.

Річки Харкова маловодні й несудноплавні, з незначною швидкістю течії, зазнають значного антропогенного впливу. Так, Лопань у межах міста має ширину 10-20 м, глибину — 0,5-1 м, швидкість течії — 0,7-0,8 м/с, дно піщане, замулене. У центрі міста береги річки обкладено гранітом. Річка Харків у межах міста має максимальну ширину 15 м, штучно збільшену глиби ну до 1,4 м. Місцями річка щороку пересихає.

Річки Харкова перетинають 19 мостів, три шляхопроводи та три греблі (Жихарська, Гончарівська, Лопанська).

У 1996-2005 pp. по харківських річках Лопань і Харків здійснював прогулянкові рейси теплохід «Ластівка», Від пристані на Пролетарській площі теплохід доходив до Благовіщенського собору, розвертався біля Бурсацького мосту і звідти по центру річки рухався до місця злиття Лопані й Харкова. Повернувши праворуч, він йшов до Гончарівської греблі, там розвертався і прямував назад. Довжина його маршруту становила всього п’ять кілометрів {туди і назад). За час його курсування річки Харкова значно очистилися, прийшла риба, з’явилися ондатри та чайки. Зник смердючий запах на набережних, викликаний застоєм води е річках, а також минула небезпека підтоплення прилеглих до річки будинків. Русло річки поглибилося до трьох метрів.

IIa території міста розташовано близько 20 водойм як штучного (ставки, кар’єри), так і природного походження. Невелика кількість озер розташована в заплавах річок; ставки, як правило, розташовані в балках; кар’єри — у заглибинах відпрацьованих піщаних кар’єрів, що заповнилися джерельною водою. Водойми використовують для зрошення та розведення риби. У рекреаційних цілях використовують міські гідропарки — Жу-равлівський (площа — 200 га) і Жовтневий (площа — 100 га), лугопарк Основ’янський, Олексіївський лугопарк із водосховищем у заплаві річки Лопань (площа — 120 га).

На території Харкова ще в першій половині XVIII ст. було дев’ять озер, деякі з них мали значну площу. Унаслідок систематичного засипання озер гідрографічні умови місцевості докорінно змінилися. Харківські ріки часто змінювали русло. Так, річка Харків раніше протікала поблизу залізничної станції Левада, перетинала Греківську вулицю, йшла до теперішнього Нетечинського бульвару та впадала в річку Лопань там, де вона впадає і зараз. У середині XIX ст. річка пішла по новому руслу, так, як вона тече і тепер, а старий рукав дістав назву протоки Нетеч. У XVIII ст. і ріка Лопань біля сучасного Центрального ринку мала два русла, між ними був острів.

Із часів заснування міста для забезпечення водопостачання використовували підземні води. До початку XX. ст. колодязі й артезіанські свердловини були головним джерелом питної води в місті. На сьогодні водопостачання міста на 1/5 здійснюється за рахунок артезіанських вод. Усього на території міста налічується більш 300 артезіанських свердловин глибиною 200-700 м, воду з яких використовують для забезпечення потреб населення та харчових виробництв.

На території Харкова знаходиться більш 25 природних джерел підземних вод лікувального і питного значення. Упорядковано 12 джерел, узагалі вода 20 джерел визнана придатною до вживання після кип’ятіння. Через те що природні джерела розташовані в межах міста, зони їхнього живлення являють собою практично цілком урбанізовану територію, де в умовах недостатньої природної захищеності багато десятків рбків від бувається забруднення підземних водоносних горизонтів. Якість води в усіх джерелах нестабільна. У найпопулярнішому джеро лі «Харківська-1» у Саржиному яру, водоносні горизонти якого найбільш захищені, періодично виявляються відхилення бакте ріологічних показників якості води від нормативних.

Ґрунтово-рослинннй покрив і тваринний світ. Ґрунтовий по крив міста формується тривалий час. Міські ґрунти спадкуюті. як певні характеристики природних ґрунтів, так і відбиваюч і, інтенсивність і характер промислового розвитку міста.

У нагірній частині міста верхній шар ґрунту — чорноземн. У низинних районах (Центральний ринок, площа Фейербаха) трапляються болотяно-перегнійні ґрунти на глинистих материн ських породах.

Міські ґрунти виконують роль природного геохімічної’о бар’єру, тому в них накопичуються забруднюючі речовини, які надходять з атмосферного повітря, талих і дощових вод. За геоботанічним районуванням Харків належить до Лівобережного лісостепу з липово-дубовими лісами. Рослинний і тваринний світ як один із важливих компонентів міського ландшафту зазнали значного антропогенного впливу. Рослинний світ Харкова представлений такими найтиповішими породами дерев, як дуб, каштан, липа, береза, верба, тополя, клен. Площа зелених насаджень загального користування (парки, лісо-, луго- і гідропарки, сади, сквери, бульвари) складає 7,5 тис. га. [з них половина припадає на Лісопарк — єдиний природний мішаний ліс у межах міста). Найбільші площі, зайняті зеленими насадженнями, розташовані вздовж західної і північної границь міста, удаючись «язичками» по балках глибоко в забудовані квартали.

До найтиповіших представників тваринного світу Харкова належать: членистоногі (павукоподібні, комахи двокрилі, жуки, Штелики), земноводні (жаба сіра, жаба озерна), плазуни (вуж звичайний, ящірка прудка), птахи (горобці, синиця, голуб, сорока, сойка, дятел, вухаста сова, сіра ворона, міська ластівка, стриж), ссавці (білка, кажан, мишоподібні гризуни, па окраїнах міста — косулі, здичавілі свійські тварини — собаки, кішки).

Положення в системі одиниць природного районування. Типові ландшафти. Місто Харків знаходиться в межах Золочів-і ько-Чугуївського району Харківської схилово-височинної області Східно-Українсього краю Лісостепової зони.

Ландшафтна структура цього району характеризується складним сполученням вододільних (плакорних) хвилястих місцевостей із потужними чорноземами, долинно-балкових і яружно-балкових прирічкових місцевостей з еродованими опідзоленими чорноземами і темно-сірими ґрунтами та долинними заплавними, боровими і надзаплавно-терасовими лесово-степовими місцевостями. Певну різноманітність надають урочища западин із луково-болотною рослинністю.

На правих схилах річок спостерігається чергування схило-иих урочищ із широколистяними лісами, урочищ балок із чагарниковою й різнотравно-луково-степовою рослинністю, урочищ ісувних цирків та діючих ярів і промоїн, відслонень з бідною рослинністю, переважно бур’янами.

Такими були б краєвиди нашого міста, якби вони не були імінені на урбаністичні ландшафти. Але й сьогодні де-не-де трапляються залишки природних угруповань.

Геоекологічна ситуація в Харкові. Екологічний стан міста характеризується як стабільно напружений, хоча спад виробництва частково стримує наростання негативних процесів деградації навколишнього природного середовища.

За масштабами забруднення навколишнього природного середовища Харків посідає 15-17-ті місця в Україні.

Найвагоміші чинники антропогенного навантаження на довкілля:

• значне зростання кількості автомобілів з надзвичайно низькими екологічними параметрами, що спричинило збільшення шкідливих викидів в атмосферу;

• накопичення мулового осаду, що утворюється на очисних спорудах міста та складується на мулових полях фільтрації, виводить з обігу 126 га міських земель;

• замулювання русел, забруднення вод, порушення гідрологічного режиму та технічного стану річок.

Не менш значними є проблеми покращення стану зеленої та лісової зон Харкова, їхнього захисту від впливу антропогенного факторів. Це є особливо важливим, через те що місто зростає за рахунок ущільнення міської забудови.

Природоохоронні території. Природно-заповідний фонд Харко-ва.складають 15 територій та об’єктів загальною площею 467,65 га (приблизно 1,4 % від усієї міської території) (табл. 14.2).

Це цікаво jt

Сад ім. Т. Г. Шевченка (Університетський сад) є найстарішим серед 27 парків і садів міста. На території саду в 1804 р. було засновано ботанічний сад (площа 8 га, 900 видів рослин). У 1956 р. в північно-східній частині міста, у Саржиному яру (район Павлового Поля), ботанічному саду виділили 70 га. У саду частково втілено мрію видатного вченого Андрія Миколайовича Краснова (18621914), життя якого тісно пов’язане з Харковом, — створення ландшафтного парку в наших широтах, у якому є частинки різних природних зон: Північної Америки, Японії і Китаю, Сибіру тощо.

Харківський зоологічний парк за цінністю колекції посідає друге місце в Україні — після Київського. Тут зберігаються понад 384 види тварин (8 тис. особин), серед них — риби (137 видів), земноводні (2 види), плазуни (44 види), птахи (97 видів), ссавці (79 видів). З них 7 видів занесено до Європейського Червоного списку, 14 —- до Червоної книги України, 93 види, включено до Конвенції про міжнародну торгівлю дикими видами фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення.

Посилання на основну публікацію