Природа Одеської області

Одеська область розташована на крайньому південному заході України.

  • На сході вона межує з Миколаївською;
  • на півночі – з Кіровоградською (Кропивницька) і Вінницькою областями;
  • на заході – з Молдовою та Придністров’ям;
  • на південному заході по річці Дунай – з Румунією.

Курорти Одеської області

Одеська область поряд з Кримом є головними курортними зонами України. Традиційно улюбленими курорти Одеської області є також для росіян і білорусів.

Тепле море і обширні пляжі приваблюють сюди безліч охочих відпочити і поправити здоров’я. А повітря тут – справжній природний інголяторій! Утворюється він при змішуванні багатьох мікроелементів водяної пари Чорного моря з сухим гарячим повітрям степів.

Лимани Одеської області містять у собі величезні запаси ропи та лікувальної грязі.

На території Одеської області виявлені також запаси мінеральних вод, які також будуть використані в перспективі для курортного лікування.

Рельєф Одеської області.

Північна частина території Одеської області зайнята відрогами Подільської височини (висоти до 268 м), яку перетинають численні яри та балки.

Південна частина області лежить на Причорноморській низовині, амфітеатром понижаюча до моря.

На південному сході і в сході Одеська область омивається Чорним морем, для узбережжя якого в цьому районі характерні численні лимани.

Межиріччя Прута і Дністра досягає висоти 232 м. Тут поверхня сильно розчленована яружно-балочною мережею. Вріз долин річок і тимчасових водотоків, в порівнянні з вододілами досягає тут 120 м.

Клімат Одеської області

Клімат Одеської області помірно континентальний.

Зима малосніжна, м’яка, з нестійкою погодою. Середня температура січня змінюється від -5 С на півночі області, до -2 С біля берега моря. При цьому можливе настання короткочасних морозів до -30 С. Для кінця зими характерні сильні вітри.

Навесні погода зазвичай похмура і туманна, що пов’язано з охолоджуючим впливом Чорного моря.

Літо сухе і спекотне. Липень має середню температуру +23 С. При цьому нерідко буває спека до 36-39 С.

Осінь довга і тепла. Чорне море, як величезний акумулятор поступово віддає суші тепло накопичене за спекотне літо.

Середньорічна температура змінюється від 8 С на півночі області, до 11 С на півдні.

Річна сума опадів становить близько 400 мм. Велика частина випадає у вигляді злив влітку.

Тривалість сонячного сяйва становить 2200 годин за рік.

Вегетаційний період триває від 170 до 210 днів.

Взимку переважають південно-західні і північні вітри, влітку – північні і північно-західні.

У південній частині області нерідкі засухи, суховії, пилові бурі.

Річки Одеської області

Річки Одеської області відносяться до басейну Чорного моря, Південного Бугу, Дністра. Багато невеликих річок області схильні пересихання в літній час.

Найбільшими ріками є Дунай, Дністер, Кодима, Савранка.

Плавні Дністра і дельта Дунаю заболочені.

Озера Одеської області

Біля узбережжя Чорного моря багато озер. Великі солоні озера це: Шагани, Сасик, Бурнас, Алібей. Прісноводні: Ялпуг, Кагул, Катлабух. Безпосередньо на узбережжі знаходяться численні лимани, відокремлені від моря черепашково-піщаними пересипами. Найбільші лимани: Дністровський, Хаджибейський, Куяльницький.

Грунти Одеської області

Найбільш поширеним в Одеській області типом ґрунтів є чорноземи: південні, звичайні, малогумусні, опідзолені, солонцюваті. По балках і долинами поширені солончаки і чорноземно-лугові ґрунти.

Флора Одеської області

Територія Одеської області знаходиться в природній зоні степів. Раніше тут переважали різнотравно-типчаково-ковилові степи. Зараз велика частина земель розорана. Висаджено багато полезахисних смуг з клена, акації та абрикоса. На півночі області збереглися невеликі лісові масиви, переважно дубові.

Фауна Одеської області

На території Одеської області з ссавців найбільш численні гризуни: хом’як, ховрах, заєць-русак, тушканчик, полівки та ін. Різноманітні птахи, особливо водоплавні в плавнях Дністра і Дунаю. У річках водяться щука, короп, лящ, рибець, окунь, карась. У прибережних водах Чорного моря – камбала, ставрида, бички.

Посилання на основну публікацію