Правління Саддама Хусейна

30 липня 1968 року в результаті чергового військового перевороту партія БААС знову прийшла до влади. Вищим органом влади стала Рада революційного командування (СРК). Президентом і главою СРК став генерал Ахмед Хасан аль-Бакр, його заступником став Саддам Хусейн ат-Тікріті, якому тоді було 29 років. У тому ж році була прийнята Тимчасова конституція, яка проголосила Ірак народно-демократичною державою. Був оголошений курс на побудову соціалізму, але приватна власність була збережена.

Новий уряд постарався врахувати помилки минулих років, тому політичний курс став ліберальнішим і включав в себе роботу в декількох напрямках: забезпечення необхідної підтримки в суспільстві і вирішення кадрових питань в партії; розвиток економіки і накопичення капіталу з метою розвитку інфраструктури; врегулювання проблем, пов’язаних з курдами і комуністами.

Реалізація цих заходів на практиці виражалася в обов’язковий вступ офіцерського складу армії і чиновників держапарату в партію БААС. Вона ж здійснювала контроль над діяльністю профспілок, створювалися «народні ополчення», різні поради і організації.

У 1972-1975 роках була проведена націоналізація найбільшої нафтової компанії Іраку – “Ірак петролеум компанії. Фінансові можливості БААС помітно зросли, особливо після подорожчання нафти на світових ринках в результаті арабо-ізраїльської війни 1973 року. Це дозволило добитися помітного економічного зростання, підвищити рівень соціального забезпечення і створити сучасну систему освіти.

З 1972 року БААС пішла на співпрацю з лівими силами. Представники комуністів, курдів та інших сил увійшли в уряд. У 1973 році ІКП стала партнером БААС в рамках Прогресивного національно-патріотичного фронту (ПНПФ). Однак режим аль-Бакра страждав від внутрішніх конфліктів між різними кланами та угрупованнями. У першій половині 1970-х років було придушене кілька спроб державного перевороту.

У 1970 році рішення про створення курдської автономії дозволило на час припинити війну, однак, оскільки багаті нафтою райони так і не були включені до складу Курдистану, бої поновилися в 1974 році. До 1975 року війна завершилася – частина курдів пішла в підпілля, а їхні лідери були змушені емігрувати.

У 1974 році хворого аль-Бакра фактично змінив (формально – з 1979 року) при владі Саддам Хусейн, який завдяки своїй жорстокості став абсолютним диктатором, що встановив режим особистої влади, що носила тоталітарний характер. Він поєднував посади президента, прем’єр-міністра, генерального секретаря БААС, головнокомандувача збройними силами та ін. У зовнішній політиці Саддам став претендувати на роль нового лідера арабського світу, що викликало невдоволення Лівії і Сирії, а також стривожило керівництво нафтових монархій Перської затоки.

Для зміцнення свого становища Саддам почав усувати потенційних суперників. У березні 1979 року після репресій проти комуністів в армії, нападів на їх організації та заборони їх видань ІКП вийшла з ПНПФ і повернулася до підпільної діяльності. У тому ж році за наказом Саддама були страчені 5 членів СРК. З 1976 року в Іраку йшла прискорена баасізація, яка часто носила примусовий характер.

У 1980 році почалася активна боротьба з шиїтами, кілька тисяч іракців іранського походження були депортовані до Ірану. Був страчений духовний лідер іракських шиїтів Мухаммед Бакр ас-Садр, все акції непокори жорстоко каралися урядовими військами.

У 1980 році за наказом Саддама Хусейна почалася війна з Іраном, яка з перемінним успіхом тривала до 1988 року і закінчилася безславно для Іраку. В ході бойових дій загинуло 200 тисяч осіб, 300 тисяч було поранено. Війна негативно вплинула на економіку країни, зовнішній борг склав 80 мільярдів доларів США.

Щоб реабілітувати себе після невдалої війни з Іраном Саддам в 1990 році наказав окупувати Кувейт, який був заочно оголошений 19-й провінцією Іраку. У відповідь на це США сформували антиіракської коаліції, до якої увійшли 33 країни, і почали військові дії проти Іраку. У 1991 році іракські війська покинули Кувейт. Тоді ж Рада Безпеки ООН ухвалила рішення про встановлення економічної блокади Іраку, що тривала до квітня 2003 року Ірак перетворився в країну-ізгоя.

Хоча режим Саддама був серйозно ослаблений після поразки в Кувейті, він встояв і зумів придушити виступи шиїтів на півдні Іраку і курдів на півночі. Аж до 2003 року Саддам і партія БААС зберігали міцний контроль над ситуацією в країні. Його опорою залишалися іракські суніти, держапарат, партапарат, армія, структури розвідки і держбезпеки.

Посилання на основну публікацію