Поляни

Населяли землі навколо Києва, Вишгорода, Родні, Переяславля, розселилися по західному березі Дніпра.

Ім’я своє отримали від слова «поле». Обробка полів стала головним їх заняттям, отже, у них було добре розвинене сільське господарство і скотарство.
За даними археології, територія полян обмежувалася течією Дніпра, Росі та Ірпеня; на заході вони межували з древлянами, на північному заході – з дреговичами, на південному заході – з тиверцями, на півдні – з уличами.
Про них найбільше написано в «Повісті временних літ»:

«Поляни жили в ті часи окремо і керувалися своїми родами; бо і до тієї братії (про яку мова в подальшому) були вже галявині, і жили вони все своїми родами на своїх місцях, і кожен управлявся самостійно… Був навколо міста ліс і бір великий, і ловили там звірів, а були ті мужі мудрі і тямущими, і називалися вони полянами, від них поляни й донині в Києві.
… Полянами прозвані були тому, що сиділи в поле, а мова була їм загальний – слов’янський».
Між іншим, були ще західні поляни – плем’я в районі Гнєзно, які згодом дали своє ім’я полякам та Польщі.
За літопису відомо, що в середині VIII століття галявині платили данину хозарам, проте плем’я виявилося здатним не тільки повалити цю залежність, а і до кінця IX століття підпорядкувати собі навколишні слов’янські племена: древлян, дреговичів, сіверян та інших.

«По закінченні часу, – пише літописець Нестор, – після смерті братів цих (Кия, Щека і Хорива), утискувалися полян древляни і інші навколишні люди. І знайшли їх хозари сидячими на горах цих у лісах і сказали: «Платіть нам данину». Поляні, порадившись, дали від диму по мечу, і віднесли їх хозари до свого князя і до старійшин, і сказали їм: «Ось, знайшли ми данину нову». Ті ж запитали у них: «Звідки?». Вони ж відповіли: «В лісі на горах над рікою Дніпровською». Знову запитали ті: «А що дали?». Вони ж показали меч. І сказали старці хозарські: «Не добра данина ця, княже: ми добули її зброєю, гострим тільки з одного боку, – шаблями, а в цих зброю двосічне – мечі. Їм судилося збирати данину і з нас і з інших земель». І збулося все це, бо не по своїй волі говорили вони, а за божим повелінням».

У полян раніше інших з’явилося і християнство. Головним містом полян був Київ; інші міста: Вишгород, Білгород на річці Ірпінь (нині село Білогородка), Звенигород, Треполь (нині село Трипілля), Василів (нині Васильків) та інші.

Після захоплення влади Олегом, які вбили київських володарів Аскольда і Діра, земля полян з містом Києвом стала новим центром володінь Рюриковичів. Сталося це в 882 році. Востаннє в літописі ім’я полян згадується під 944 роком, з нагоди походу Ігоря на греків, і замінюється ім’ям Русь (Рось). Західні галявині на Віслі востаннє згадуються в Іпатіївському літописі під 1208 роком.
Поляні займалися орним підсічним землеробством, скотарством, полюванням, бортництвом і рибним ловом, важливе місце займала торгівля, в тому числі міжнародна.

Нестор дуже позитивно описує полян, на відміну від інших слов’янських племен: «Всі ці племена мали свої звичаї, і закони своїх батьків, і перекази, і кожне – свій норов. Поляні мають звичай батьків своїх лагідний і тихий, сором’язливі перед невістки її і сестрами, матерями і батьками; перед свекрухами і дівер велику сором’язливість мають; мають і шлюбний звичай: не йде зять за нареченою, але приводить її напередодні, а наступного дня приносять за неї – що дають».

Посилання на основну публікацію