Положення і роль ЗМІ в Туреччині

У Туреччині, за оцінками ЮНЕСКО, видається 542 щоденних газет і 688 інших регулярних видань. Найбільш значними виданнями є газета «Свобода» (Hurriyet), що має тираж понад 850 ТОВ в день, і три інших видання з тиражем від 200 ТОВ до 300 000 прим. в день: «Доброе Утро» (Gunaydin), «Перекладач» (Тегсітап), «Національність» (Milliyet). Газета «Республіка» (Cumhuriet) належить до лівого крила і користується значною популярністю у еліт.

Основний службою новин є Anadolu Ajansl (Служба Анатолії), заснована в 1920 році Ататюрком і надає кістяк інформації турецьким видавництвам. Вона володіє розгалуженою мережею представництв як по країні, так і в світі. Телебачення і радіо також отримують практично всю інформацію від цього агентства.

Радіо з’явилося в Туреччині в 1927 році, так як Ататюрк вважав його найбільш сучасним способом передачі інформації та агітації. Телебачення, навпаки, довгий час вважалося розкішшю, і тому перша мовна установка була побудована за допомогою ФРН тільки в 1968 році. За ефіром стежить Телерадіокорпорація Туреччини (Turkiye Radyo Televizyon Кітті), яка до 1993 року мала ексклюзивним правом на мовлення. У 1993 році рішенням Національних Зборів було дозволено створювати приватні телеканали і радіостанції. До цього моменту подібні підприємства зазнавали кримінального переслідування як агітатори сепаратизму.

На сьогоднішній день два найбільших концерну (Dogan і Sabah) керують практично всіма телеканалами Туреччини. Було створено безліч каналів супутникового і кабельного телебачення. Зазначені корпорації мають тісні зв’язки з державою, тому їх канали і видання піддаються перевірці на предмет відповідності політичним принципам Турецької Республіки. Провідних телеканалів п’ять: Телерадіо Туреччини (державний, загальнонаціональний), Star TV (приватний), Kanal D (приватний), Show TV (приватний), NTV (приватний). Провідних радіостанцій також три: Телерадіо Туреччини (державна, загальнонаціональна), Show Radio (приватна), Capital Radio (приватна).

Згідно Всесвітнього рейтингу свободи преси, опублікованим організацією «Репортери без кордонів», в 2004 році, Туреччина посідала 113-е місце і мала 37,25 бала (у 2003 – 115-е місце (35 балів), в 2002 – 99-е місце (33,5 бала). у 2005 році Туреччина помітно піднялася в таблиці і зайняла 98-е місце, набравши 25 балів. Це сталося після того, як були скасовані положення кримінального кодексу, які представляли, на думку ЄС, загрозу свободі преси в країні. рік по тому країна зберегла колишні позицію і число балів.

У рейтингу «Свобода преси-2006» Freedom House Туреччина займає 103-е місце і вважається країною з частково вільною пресою.

Основні обмеження свободи преси пов’язані з припиненням виходу в ефір курдів. Так, ряд законів хоча безпосередньо і не вказує на неприпустимість присутності курдської мови та курдів взагалі в ЗМІ, побічно, під приводом неприпустимості розпалювання міжнаціональної ворожнечі обмежує діяльність ЗМІ на цьому напрямку.

Аналогічна заборона – про неприпустимість дифамації Ататюрка, державного апарату і офіційної політики, зокрема, на Кіпрі, – міститься в Конституції. Порушників з числа юридичних осіб зазвичай зобов’язують виплатити суттєві штрафи (тим більше істотні, що позови проти ЗМІ в Туреччині носять масовий характер). Фізичні особи засуджуються до тюремного терміну, який, незважаючи на скорочення, залишається досить значним. Істотну роль грає не тільки державна цензура, а й власний нагляд газет і самоцензура.

У 2004 році в рамках приведення політичної системи у відповідність до вимог ЄС ЗМІ було дозволено обмежено надавати ефірний час і газетні площі курдам.

Значний суспільний резонанс викликало вбивство в січні 2007 року журналіста і лідера вірменської громади Хранта Дінка.

Посилання на основну публікацію