Положення і роль ЗМІ в Норвегії

Свобода преси закріплена в ст. 100 конституції Норвегії. Перша сучасна газета була видана в Норвегії в 1815 році. За даними Союзу норвезької преси, в 2003 році в країні було зареєстровано 157 періодичних видань.

До числа найбільш популярних друкованих видань відносяться «Вердені Ганг» (Verdens Gang), «Афтенпостен» (Aftenposten), «Дагбладет» (Dagbladet), «Дагсавісен» (Dagsavisen) і ін.

Визначення політики в галузі засобів масової інформації відноситься в Норвегії до ведення міністерства культури і церкви. Органом, який контролює і регулює діяльність ЗМІ, є Норвезька комісія з ЗМІ. З 1969 року держава надає безпосередню фінансову підтримку виданням, яким не вдається функціонувати самостійно, в тому числі і тим, які виражають опозиційні думки. Робиться це для того, щоб національні газети представляли найбільш широкий спектр політичних думок.

Спочатку міцний зв’язок між пресою і політичними партіями поступово стала слабшати через посилення конкуренції з боку радіо, телебачення, а пізніше і електронних видань. Подача матеріалів в друкованих ЗМІ стала будуватися таким чином, щоб привернути увагу пересічного читача, а також рекламодавців, які не загубитися в потоці друкованої продукції.

Союз норвезької преси є головною громадською організацією, яка об’єднує представників друкованої індустрії країни. В його рамках функціонують Норвезьке об’єднання видавців газет, Норвезький союз журналістів і Норвезька спілка редакторів газет.

На телевізійному ринку переважає державна компанія «Норвезьке держтелерадіо» (Norsk Rikskringkasting – NRK), яка в період з 1933 по 1981 рік була єдиною теле-радіомовної компанією в країні. З 1992 року в Норвегії діє приватний канал «ТВ-2» (TV2).

Посилання на основну публікацію