Політична роль військових/силових структур в Азербайджані

У 1990-х роках політична роль військових і силових структур була дуже істотною в політичному процесі. Війна в Нагірному Карабасі породила таке явище, як створення на територіальній основі різних збройних формувань, які, зазнавши ряд поразок на азербайджансько-вірменському фронті, стали активно втягуватися в процес визначення національного порядку денного. Найбільш показовою в цьому плані є постать польового командира Сурета Гусейнова. Організований ним заколот і похід вірних загонів на Баку привів до відставки і втечі президента Ельчібея зі столиці країни і повернення в політику Г. Алієва. Влітку 1993 року Гусейнов також придушив на півдні Азербайджану сили самопроголошеної Талиш-Муганской республіки, створення якої в азербайджанській пресі пов’язувалося з інтригами колишнього президента Муталібова, який прагнув повернути собі владу, а Азербайджан повернути в орбіту впливу Росії. В кінці 1994 року президент Г. Алієв звільнив Гусейнова з посади прем’єр-міністра «за спробу державного перевороту» (ряд спостерігачів досі вважають, що «змова» був інсценований самим Алієвим).

Прийшовши до влади, Гейдар Алієв підсилив механізми контролю за діяльністю військових і силових структур. У березні 1995 року силові структури знову були звинувачені в «спробі державного перевороту» на чолі з заступником міністра внутрішніх справ Р. Джавазовим. Алієв звинуватив в причетності до путчу частина опозиції, а також Росію, яка нібито виявила невдоволення підписаним Азербайджаном із західним консорціумом (на чолі з «Брітіш Петролеум») угодою про розробку нафти на Каспії. У наступні роки влади також заявляли про спроби деяких «змов», проте дані про їх масштабах і спрямованості діяльності «змовників» швидше свідчили про спроби режиму залякати опозицію, ніж про дійсну діяльності з повалення режиму.

Подальша переорієнтація Азербайджану в питаннях військового будівництва на Туреччину, вступ країни до програми «Партнерство заради миру» призвели до того, що політична роль військових у внутрішньополітичних процесах зменшилася. Роль міністерства оборони, підлеглого безпосередньо президентові, істотно знижена в зв’язку з існуванням Координаційного центру військового співробітництва Азербайджану і Туреччини, діяльність якого в значній мірі визначається в Анкарі.

Посилання на основну публікацію