Політична карта

1. Які головні особливості формування політичної карти Європи та Азії в XXст.?

На формування карти Європи величезний вплив зробили світові війни, далі розпад СРСР і системи соціалістичних держав. Главниесобитія на політичній карті Азії пов’язані з падіння колоніальної системи.

2. * Чому для держав Євразії характерні істотні відмінності за розмірами території, кількістю населення, формах правління і територіального впорядкованості?

Істотні відмінності між держави за розмірами та формами правління пояснюються історією їх формування. Територіальне облаштування прилеглої пов’язано з розмірами і етнічним складом населення країни. Чим більш неоднорідні держава, тим складніше його адміністративний поділ. Форми правління складалися історично. Раннє в більшості держав існували монархії. У сучасному демократичному світі ця форма правління в багатьох державах, особливо європейських, зберігається як данина історії.

3. * У чому причини численних політичних і релігійних конфліктів на карті Євразії?

Наявність спірних територій, неоднорідність етнічного складу, неоднорідність релігійного складу

4. * Підготуйте доповідь про один з політичних чи релігійних конфліктів в Євразії. Спробуйте пояснити причини його виникнення. Які можливі шляхи вирішення конфлікту?

Релігійний конфлікт у Кашмірі: ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ

Релігійні конфлікти в Азії мають багатовікову історію. Спірне питання Джамму і Кашміру не виняток. Історія цього конфлікту налічує близько тисячі років. Кашмір – спірна територія, що знаходиться в районі індо-пакистанського кордону, розташована на стику Гімалаїв і Тибету.

Кашмір, як і вся північна Індія, на початку першого тисячоліття був заселений индоарийскими племенами – історичними предками кашмірців і догрів. У 3 ст. до н. е., в період правління царя Ашоки, в долину проникає буддизм. Населення даній області Ладакха стає одним з його центрів.

Точна датування початку поширення ісламу буде можлива лише після ретельного дослідження історії Кашміру 12-13 ст. Цей період лише фрагментарно висвітлений у збережених документах. У книзі Марко Поло є згадка про мусульман в Кашмірі: «Тутешні люди тварин не вбивають і крові не проливають; а коли захочуть поїсти м’яса, так потрібно, щоб сарацини, що живуть там же, набили тварин »[1].

Перша відома мусульманська династія Кашміру прийшла до влади в 14 в. Це свідчить про те, що ісламізація тут була більш пізньої порівняно з іншими областями Північно-Західної Індії. У 1346 р до влади прийшов буддист з Ладакха, Рінчіно. Однак, він вирішив прийняти віру більшості свого народу – індуїзм. Спочатку він звернувся до кашмірським брахманам, але вони відмовили присвятити його в свою релігію і тоді він прийняв іслам.

Кашмір розділився на три умовні частини: північ і центральна частина; південна (Джамму); східна (Ладакх). Північна і центральна частина Кашміру перебували під владою мусульманських правителів. У південній частині іслам не закріпився, тут цілком зберіг свій вплив індуїзм, так само залишилося панування князів-індуїстів з народності Догра. Східна частина лише формально визнавала панування султанів Кашміру, місцеві князі залишилися віддані буддизму і підтримували торговельні зв’язки з Тибетом. Саме в цей час починають формуватися етнічні, культурні та релігійні відмінності в провінціях, які досі служать джерелом конфліктів.

Завойований у 1845-1846 рр. англійськими колонізаторами Кашмір був переданий в 1846 р в управління раджі князівства Джамму, який був визнаний махараджей князівства Джамму і Кашмір [2]. Слід зазначити, що ознака віросповідання був одним з головних інструментів британського колоніального управління, що проводилося за принципом «розділяй і володарюй». Англійці віддавали пріоритет індуїзму, вони підтримували індуїстських правителів, в той час як населення, по більшій часті.оставалось мусульманським. На початку 20 ст. в Кашмірі був прийнятий цілий ряд дискримінаційних законів проти мусульман: був обмежений прийом мусульман на державну службу, особливо на командні пости; перехід в іслам представників інших релігій карався конфіскацією майна; за вбивство власної корови мусульмани піддавалися десятирічному ув’язнення в тюрмі. Все це викликало народне невдоволення; в 1931 році мусульмани підняли повстання, але воно було жорстко придушено махараджей.

Національно-визвольний рух, який прагнув домогтися незалежності, було представлено у вигляді двох партій – Індійський Національний Конгрес (ІНК) і Мусульманська Ліга (МЛ). До середини 1930-х рр. стало чітко помітна різниця в оцінці партіями майбутнього незалежної Індії.

Мусульманська Ліга з главою Мухаммедом Алі Джина дотримувалася теорії двох націй, по якій мусульман і індусів цілком можна називати різними націями, тому у них різне культурно-історичну спадщину, у зв’язку з чим, в майбутньому необхідно розділити країну за релігійним принципом для забезпечення роздільного існування народів. У 1940 р Мусульманська Ліга поставила питання про створення окремої держави індійських мусульман.

Індійський Національний Конгрес на чолі з Джавархарлалом Неру завжди виступав проти поділу Індії, не визнавав існування індусів і мусульман як двох народів. Але, врешті-решт, ІНК змушений був погодитися з концепцією МЛ. Під керівництвом останнього віце-короля Індії лорда Луїса Маунбеттена, був вироблений план, який передбачав створення двох держав – домініонів британської корони. Правителям численних князівств, формально не входили до її складу, було надано право самим приймати рішення про те, увійти до складу Індії або до складу Пакистану чи зберегти колишні стосунки з метрополією. При цьому повинно було братися до уваги географічне положення князівства і інтереси його населення. Питання релігійної приналежності, звичайно, так само повинен був враховуватися, але не бути визначальним при прийнятті остаточного рішення. Планом Маунтбеттена передбачалося проведення референдумів у випадках, коли взаємоприйнятного рішення з питання досягти не вдавалося [3].

У ніч з 14 на 15 серпня 1947 Британська Індія отримала незалежність, але поділ країни супроводжувалося зіткненнями на релігійному та етнічному грунті. Найбільш гостро суперечка про територіальну приналежність розгорівся в князівстві Джамму і Кашмір. В основу цієї суперечки був покладений релігійний принцип. Мусульмани в Кашмірі становили близько 80% населення, отже, голосування, швидше за все, вирішило б проблему на користь Пакистану, але князь і вся кашмірська еліта були в більшості індуїстами і тому вони не хотіли приєднуватися до Пакистану.

У ніч з 21 на 22 жовтня 1947 на територію князівства вторглися збройні загони пуштунських племен з Північно-Західної прикордонної провінції Пакистану. 24 жовтня вони оголосили про створення тимчасового уряду Азад («вільного») Кашміру. У той же день махараджа Кашміру звернувся за допомогою до Індії, проте її керівництво заявило, що допомога може бути надана тільки за умови формального приєднання Кашміру до Індії. 26 жовтня Кашмір приєднався до Індії. Наступного дня був визнаний акт вступу Кашміру до складу Індії, і в Кашмір був відправлений індійський військовий контингент, який на підступах до столиці князівства зупинив наступ бойових загонів. У 1948 р військові дії були припинені, і з січня 1949 набула чинності угода про припинення вогню, закрепившее розділ князівства між Індією і Пакистаном.

Наступне збройне зіткнення відбулося в 1965 р Формально конфлікт почався через невизначеність прикордонної лінії в районі КачскогоРанна на південній ділянці спільного кордону Індії та Пакистану, але незабаром полум’я перекинулося на північ, у Кашмір. Наступного разу зіткнення відбулися в 1971 р, але тепер уже в Східному Пакистані, де індійські війська спільно з бенгальськими повстанцями вели бої проти пакистанської армії. Ця війна призвела до утворення Народної республіки Бангладеш.

У 1972 році була зроблена спроба пошуку політичного та дипломатичного вирішення проблеми – І. Ганді і Б. Бхутто були підписані так звані Сімлскіе угоди (переговори проходили у м Симла). У документі були позначені наміри сторін врегулювати проблему мирним шляхом, з повагою лінії фактичного контролю, встановленої 17 грудня 1971 Однак в 1987 р держави знову опинилися на порозі повномасштабної війни в результаті проведення великих військових маневрів біля кордону.

Наступ 1990-х рр. принесло з собою в Пакистан ісламський радикалізм, екстремізм і тероризм. За сприяння пакистанської міжвідомчої розвідки в Кашмірі постійно відбувалися теракти і провокації. З Афганістану надходив величезний потік зброї та літератури екстремістського толку. Активізували свою діяльність терористична організація Лашкар-Е-Теябі, партія Джамаат-е-Ісламі та інші. У результаті керівництво штату виявилося не в змозі контролювати ситуацію, погіршилися і економічні показники. Все це призвело до різкого стрибка соціальної напруженості і масовою втечею жителів, як індусів, так і мусульман. Делі був змушений розпустити Законодавчу асамблею штату і ввести президентське правління. У Кашмір були введені великі з’єднання регулярних військ Індії, що послужило приводом для звинувачень з боку Пакистану в геноциді мусульманського населення.

У 1996 р Індією була зроблена спроба стабілізації ситуації в штаті шляхом проведення виборів в Законодавчу асамблею. За офіційними даними у виборах взяли участь 55% населення. Проте спроби Індії взяти ситуацію під контроль залишилися марними, що показали вибори 1999 року, коли значна частина населення не прийняла в них участі.

Поява у Індії та Пакистану ядерної зброї перенесла проблему в площину двосторонніх відносин, зменшилася залученість зовнішніх сил.

Початок 21 ст. принесло ще більше нестабільності в регіон. Наступну за терактами 11 вересня прихід військ НАТО в Афганістан став потужним дестабілізуючим фактом як для Пакистану в цілому, так і для індо-пакистанських відносин. При проведенні переговорів з Білим домом і Ісламабад і Делі висловлювали бажання «знищити гнізда терору», однак на територію штату проникали і проникають все нові групи терористів. З’являються і активно розвиваються нові сепаратіскіе і террорістічекіе організації вкрай ісламістського толку. У 2004 р, під час проведення конференції СААРК в Ісламабаді відбулася особиста зустріч прем’єр-міністра Індії А. Ваджпаі з президентом Пакистану Мушаррафом, на якій були досягнуті важливі домовленості щодо подальших переговорів, розвитку торговельно-економічних і культурних зв’язків між країнами.

Важливо відзначити, що останнім часом у жителів Кашміру стала проявлятися національна самоідентифікація, далека від етнічних і релігійних особливостей. Вже не раз з «краю гір» звучали заклики про отримання Кашміром незалежності і створення власної держави, можливо знаходиться під протекторатом Індії. Але такий варіант мало здійснимо, оскільки створення подібного прецеденту може сильно дестабілізувати внутрішньополітичну обстановку як в Індії, так і в Пакистані.

На даний момент ситуація в штаті не змінюється. Влітку 2010 р Шрінагар (столиця штату) і його околиці стали полем демонстрацій і мітингів. І без того «напружену» обстановку підігрів ще ряд терактів [4]. Головним завданням, сформульованої Президентом РФ Д.А. Медведєв під час свого грудневого візиту до Індії є «боротьба з пакистанським і афганським тероризмом» [5], який у свою чергу є одним з найважливіших дестабілізуючих факторів в регіоні в цілому і в Кашмірі зокрема.

Кашмірська проблема складна і багатогранна, конфлікт є «каменем спотикання» у розвитку регіональних відносин. Розглядаючи його підгрунтя і розвиток можна виділити як політичні, так і релігійні чинники його виникнення і протікання.

Однак релігійна складова несе на собі особливу соціальне навантаження, оскільки використовується як привід і свого роду виправдання ескалації конфлікту в очах населення штату. У той же час релігія стає основою політичних маніпуляцій. Важливо відзначити, що в кашмірському конфлікті беруть участь так звані «традиційні» релігії – іслам і індуїзм. Ще однією важливою складовою конфлікту є загальносвітова тенденція до радикалізації ісламу та його крайніх проявів, а так само роль Пакистану, особливо його не здатність до адекватної боротьбі з тероризмом.

5. Назвіть основні інтеграційні угруповання Євразії. У чому особливості їх утворення, яке їх значення?

Європейський союз (ЄС) – єдиний економічний простір. Тут вільне переміщення людей, капіталів, товарів. Загальні органи правління, зовнішня політика, єдина грошова одиниця.

Союз незалежних держав (СНД) -об’едіняет більшість країн колишнього СРСР. Створений для вирішення економічних і політичних проблем.

Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) – утворена для прискорення економічного зростання, соціального прогресу, миру і стабільності в регіоні.

Як ви думаєте?

Які зміни можуть відбуватися на політичній карті Євразії в осяжному майбутньому?

Шотландія може відокремитися від Великобританії. ЄС може припинити існування. Баски можуть домогтися незалежності від Іспанії. В Україні можливе утворення незалежних держав. У Закавказзі Абхазія (з урахуванням її незначного населення) може увійти адміністративно до складу Краснодарського краю, самій же Грузії (за умови встановлення там маріонеткового режиму) в якості компромісу буде повернута Південна Осетія.

В Азії можливо возз’єднання Кореї. Тайвань стане частиною Китаю. На півдні Таїланду та Філіппін можуть утворити незалежну державу мусульманські громади.

Посилання на основну публікацію