Початкові відомості про природу дна морів і океанів

Перші уявлення про природу морського дна губляться в глибині століть.

У цих уявленнях старовини склалася легенда про всесвітній потоп, який вважався найголовнішою причиною змін, що відбувалися колись на земній поверхні. Тоді ж складався погляд, що періоди спокою чергуються з періодами катастрофічної зміни природи; серед періодично змінюються природних умов провідне місце належить океану. Виникла думка, що поверхня суші може перетворюватися в морське дно і назад. У цьому відношенні показові погляди стародавніх греків. Вони вважали море залишком колишнього, ширшого океану, площа і об’єм якого під дією сонячного тепла змінилися. Залежністю від зменшення водної маси пояснювалося осолоненя морських вод.

Знахідки морських раковин на берегах далеко від Середземного моря ставилися в залежність від колишнього, більш широкого поширення моря. Так поступово затверджувалася ідея мінливості моря. Широко поширені на островах і берегах Середземного моря вулканічні явища і супроводжуючі їх землетрусу давали підставу для висновків про можливі перетворення суші в морське дно і назад. Цю думку Аристотель яскраво висловив так: одні й ті ж простору на Землі не завжди залишаються одні морями та інші континентами, навпаки, все змінюється з плином часу.

Стрибуни, пояснюючи значні зміни в співвідношеннях суші і моря, допускав можливість вертикальних рухів морського дна в великих розмірах. У зв’язку з цим приймалося, що форми рельєфу морського дна схожі з такими на суші. Але деякими географами давнину висловлювалися погляди протилежного характеру. Сенека, наприклад, вважав моря незмінними. Чи замислювалися вчені старовини і над такими питаннями, як історія розвитку Чорного моря, яку ставили в залежність від течій. Відомий в Гібралтарській протоці підводний поріг розглядали у зв’язку зі зміною рівня Середземного моря.

До перших відомостей про глибини, виміряних у відкритому морі, відноситься вказівка ​​Пліпія (старшого) на глибину 1830 м поблизу о. Сардинії. Найбільша відома йому глибина Чорного моря була 2700 м. Сенека запропонував розділяти природні води на морські та річкові. Він звернув увагу на великий вплив річкових вод, що змінюють поверхню суші, і вказав на винос річками продуктів її руйнування в море, а також на освіту дельт.

З основного питання – співвідношення суші і моря на поверхні Землі – думки вчених давнини розходилися. Одні з них – Ератосфен, Страбон – вважали, що переважаючим по площі на Землі є океан, суша ж знаходиться серед нього у вигляді великих островів. Інші, такі, як Птоломей, Гіппарх, Маріан Тирский, вважали, що на Землі превалює суша.

Арабські географи мали більш точні відомості про рельєф дна, причому не тільки морен, а й окремих частин прибережжя океанів. Вони вказували, що серед океанів знаходяться гори, подібні до горами на суші.

За уяві вчених середньовіччя, в морях і океанах живуть різноманітні морські чудовиська. Зміна природи морів ставилося в залежність від неймовірних астрологічних причин. Вказувалося, наприклад, що зірки, діючи на земну поверхню як магніти, викликають її підняття над рівнем моря; під впливом зірок змінюється і поверхня моря, яке може затопити низинну сушу.

Посилання на основну публікацію