Племена слов’ян

У середині I тисячоліття н. е.. від озера Ільмень до Причорноморських степів і від Східних Карпат до Волги стали жити племена східних слов’ян. Їх відомо півтора десятка. Кожне плем’я – це сукупність пологів, що займає певну, досить невелику область. «Повість временних літ» так описує місця проживання племен:

«Так само й ті ж слов’яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші – древлянами, тому що сіли в лісах, а інші сіли між Прип’яттю і Двіною і назвалися дреговичами, інші сіли на Двіні і назвалися полочанами, по річці, що впадає в Двіну і має назву Полота, від неї і назвалися полочани. Ті ж слов’яни, що сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм ім’ям – слов’янами, і побудували місто, і назвали його Новгородом. А інші сіли по Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами. І так розійшовся слов’янський народ, а по його імені і грамота назву слов’янські.
… А у древлян було своє княжіння, а у дреговичів своє, а у слов’ян в Новгороді своє, а інше на річці Полоте, де полочани. Від цих останніх відбулися кривичі, що сидять у верхів’ях Волги, і в верхів’ї Двіни, і в верхів’ях Дніпра, їх же місто – Смоленськ; саме там сидять кривичі. Від них же відбуваються і сіверяни.

… Тільки хто говорить по-слов’янськи на Русі: поляни, древляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани, прозвані так тому, що сиділи по Бугу, а потім стали називатися волинянами.
Поляні ж, що жили самі по собі, як ми вже говорили, були з слов’янського роду і тільки після назвалися полянами, і древляни походять від тих же слов’ян і також не відразу назвалися древляни; радимичі ж і в’ятичі – від роду ляхів.
І жили між собою в мирі поляни, древляни, сіверяни, радимичі, в’ятичі й хорвати. Дуліби ж жили по Бугу, де нині волиняни, а уличі й тиверці сиділи по Дністру і біля Дунаю».
Тобто, якщо подивитися на карту, в VIII-IX століттях племена слов’ян розташовувалися так: словени (ільменські слов’яни) жили на берегах Ильменского озера і Волхова; кривичі з полочанами – у верхів’ях Західної Двіни, Волги та Дніпра; дреговичі – між Прип’яттю і Березиной; в’ятичі – на Оці і Москві-річці; радимичі – на Сожі і Десні; сіверяни – на Десні, Сеймі, Сулі і Сіверському Дінці; древляни – на Прип’яті і в Середньому Подніпров’ї; поляни – по середній течії Дніпра; бужани, волиняни, дуліби – на Волині, за Бугу; тиверці, уличі – на самому півдні, біля Чорного моря і у Дунаю.

«Всі ці племена мали свої звичаї, і закони своїх батьків, і перекази, і кожне – свій норов. Поляні мають звичай батьків своїх лагідний і тихий, сором’язливі перед невістки її і сестрами, матерями і батьками; перед свекрухами і дівер велику сором’язливість мають; мають і шлюбний звичай: не йде зять за нареченою, але приводить її напередодні, а наступного дня приносять за неї – що дають. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: вбивали один одного, їли все нечисте, і весіль у них не бували, але крали дівчат біля води. А радимичі, в’ятичі і сіверяни мали загальний звичай: жили в лісі, як і всі звірі, їли все нечисте і срамословілі при батьків та при своїх невісток, і весіль у них не бувало, а ігрища між селами, і сходилися на ці ігрища, на танці та на всякі бісівські пісні, і тут умикали собі дружин за змовою з ними; мали ж по дві і по три дружини. І якщо хто помирав, то влаштовували по ньому тризну, а потім робили велику колоду, і покладали на цю колоду мерця, і спалювали, а після, зібравши кістки, вкладали їх у невеликий посуд і ставили на стовпах по дорогах, як роблять і тепер ще в’ятичі. Цього ж звичаю трималися і кривичі, і інші язичники, що не знають закону Божого, але самі собі встановлюють закон».
По тексту видно, що благоволить Нестор до полян, а інші племена не так гарні для нього, але ж і літопис була написана в землі полян.

Посилання на основну публікацію