Перший Ватиканський собор

Перший Ватиканський собор був відкритий Пієм IX 8 грудня 1869 року. Останнє засідання відбулося 1 вересня 1870 р, 20 вересня італійські війська зайняли Рим, а 20 жовтня Пій IX прийняв рішення відкласти наступні засідання «на невизначений час». В ході роботи собору були прийняті дві важливі догматичні конституції, які і сьогодні продовжують впливати на ідеологію Ватикану.

Акт Dei Filius був спрямований проти занадто раціонального ставлення до релігії, яка була властива філософам епохи Просвітництва. У документі міститься вказівка ​​на безумовну необхідність для католика визнавати божественне одкровення, розбираються питання співвідношення віри і розуму, засуджується матеріалізм.

Найбільш важливі політичні наслідки викликав прийнятий на Ватиканському соборі документ Pastor aeternus. У ньому отримала остаточне закріплення ідеологія папизма. Політичні умови, в яких приймався Pastor aeternus, наклали відбиток на його утримання. Через реальної загрози для папства позбутися світської влади на соборі домінував ультрамонтаністскій підхід, теоретично розроблений орденом єзуїтів і популяризованому Ж. де Местре. Ультрамонтаністи виступали на захист необмеженої верховної влади Папи Римського.

Відповідно до прийнятого на соборі положенню, Папу відрізняють від інших єпископів властиві тільки йому одному непогрішність (infallabilitas) і першість юрисдикції (primatus iurisdictionis).

Положення про непогрішимість викликало велику кількість суперечок і призвело до утворення Старокатолицької церкви під керівництвом І. Деллінгера. З 1970-х років в громадах «Утрехтський» старокатоліков взяли гору вкрай ліберальні тенденції, аж до визнання жіночого «священства» і одностатевих шлюбів.

Точне формулювання догмату про непогрішимість наділяє понтифіка правом ex catherdra «визначати вчення, що стосується віри або моралі, і обов’язкове для всієї церкви». Принцип першості юрисдикції означає, що Папа незалежно від будь-яких територіальних обмежень вправі своєю владою заміщати влада будь-якого християнського єпископа, приймаючи на себе весь обсяг його повноважень (будучи в буквальному сенсі deus in terra). Ні православні церкви, ні протестантські об’єднання не визнали рішень Ватиканського собору.

Посилання на основну публікацію