Перша світова війна і Німеччина

Веймарська республіка. Геополітична ситуація, що склалася в Європі в перше десятиліття XX століття, була така, що відкритий конфлікт, а як результат – масштабні військові дії між двома таборами – були практично неминучі. Каталізатором послужило вбивство 28 червня 1914 року в Сараєво (Боснія) спадкоємця австро-угорського престолу, ерцгерцога Франца Фердинанда, племінника австрійського імператора Франца Йосифа. Через місяць Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. 1 серпня Німеччина оголосила війну Росії, яка виступила на боці сербів. 3 серпня німці оголосили війну Франції. 4 серпня Великобританія вступила у війну проти Німеччини. Війна на два фронти виявилася важким випробуванням для німецько-австрійської армії. Незважаючи на те що до австро-німецького блоку приєдналися також Османська імперія і Болгарія, війна виявилася для них невдалою.

9 листопада 1918 року в Німеччині відбулася революція, кайзер відрікся від влади і покинув країну. Вся влада перейшла до тимчасового уряду – Раді народних уповноважених в Берліні на чолі з лідером СДПН Фрідріхом Еберта. І листопада 1918 року в Комп’єнському лісі, поблизу станції Ретонд (Франція), було укладено перемир’я між Німеччиною та країнами Антанти. Країна покрилася мережею Рад, які вимагали соціальних перетворень. Уряд соціал-демократів пішло на придушення в січні 1919 року виступи лівих радикалів – «спартаківців» – в Берліні, після якого було вбито лідери комуністів Карл Лібкнехт і Роза Люксембург. В ході громадянської війни навесні 1919 року радикали були розгромлені по всій країні.

На перших виборах до Національних зборів Німеччини СДПН отримала більшість голосів виборців. У лютому 1919 року в місті Веймар відкрилося засідання Установчих зборів, яке було покликане визначити подальший устрій Німеччини. В результаті в липні 1919 була прийнята конституція Німецької республіки, що отримала назву Веймарської, а лідер СДПН Фрідріх Еберт став першим президентом республіки (правил до своєї смерті в 1925 році).

Прийнята конституція істотно змінила принципи державного устрою Німеччини. Колишні держави були проголошені землями, імперський бундесрат був замінений рейхсратом (рада представників земельних урядів) – органом представництва інтересів земель, що входили в республіку; при цьому вплив земель стало більш збалансованим, ніж раніше. Тепер Пруссія не мала правом вето, а її прем’єр-міністр не займав одночасно посаду рейхсканцлера. Веймарська державне право грунтувалося вже не на балансі інтересів союзу окремих держав, а на волі всього німецького народу. Так, парламент мав право лише сприяти при прийнятті законів, а відхилення законопроекту долали 2/3 голосів депутатів рейхстагу. Брати участь у виборах до парламенту (рейхстагу) ​​могли всі громадяни країни старше 20 років; термін його повноважень дорівнював 4 років. Парламентська більшість отримувало право сформувати уряд. Главою держави був рейхспрезидент, який обирається громадянами республіки на 7 років. Президент мав широкі повноваження, міг правити за допомогою указів в обхід парламенту. Ще з особливостей Веймарської республіки можна відзначити скорочення фінансових повноважень земель в порівнянні з Другою Німецькою імперією (фінансова централізація).

28 червня 1919 року уряду Веймарської республіки довелося підписати дуже важкий для Німеччини Версальський мирний договір, за яким вона втрачала значні за європейськими мірками території, відмовлялася від колоній, визнавала окупацію Рурської області військами союзників і ряд інших умов. Все це позначилося на економічному становищі країни, вкрай ослабленою військовими діями, і вело до зростання невдоволення. Спроби переворотів робили різні політичні сили: націоналістичні і консервативні (Капповський путч 1920 року), нацисти ( «пивний путч» А. Гітлера в 1923 році), комуністи (повстання в Гамбурзі в 1923 році).

До кінця 1923 року уряду вдалося стабілізувати німецьку марку і домовитися про закінчення окупації Рурської області військами Франції і Бельгії. Положення молодої республіки почало виправлятися. У 1926 році Німеччина вступила до Ліги Націй. Однак світова економічна криза 1929 року дуже вдарив по німецькій економіці, різко збільшилася інфляція, піднявся рівень безробіття. Це призвело до того, що все більшої популярності в суспільстві стали купувати радикальні партії як лівого, так і правого спрямування, але в результаті перемогли реваншистських налаштовані націонал-соціалісти.

Посилання на основну публікацію