Особливості законодавчої влади Швейцарії

Вищим органом законодавчої влади в Швейцарії є двопалатний парламент – Федеральні збори (ст. 148). При цьому обидві палати мають, згідно з конституцією країни, рівні права в процесі законотворення. Цим Швейцарія відрізняється від більшості федерацій світу, в яких повноваження верхньої палати парламенту обмежуються, як правило, питаннями, що зачіпають інтереси суб’єктів федерації. У Швейцарії при голосуванні з питання необхідне схвалення обох палат Федеральних зборів. Парламент Швейцарії засідає в Берні. Кожна палата обирає зі свого складу строком на 1 рік президента, а також першого і другого віце-президента (ст. 152).

Нижня палата парламенту Швейцарії – Національна рада (також використовується назва «Велика палата»). Вона складається з 200 депутатів, які обираються на загальнонаціональних виборах за системою пропорційного представництва строком на 4 роки (ст. 149). Число депутатів від кожного кантону залежить від чисельності його населення. 6 кантонів делегують по результатам виборів до Національної ради по одному депутату.

Верхня, або «Маленька», палата парламенту – Рада кантонів. Він складається з 46 членів, термін повноважень яких також становить 4 роки (ст. 150). Палата формується на основі виборів в кожному з кантонів, при цьому 20 кантонів делегують до Ради кантонів двох представників, а 6 колишніх напівкантонів – по одному. При цьому не враховується чисельність населення кантонів, на що звертають увагу критики такого способу формування палати. У 2003 році до голосування на виборах до Ради кантонів в кантоні Невшатель вперше були допущені іноземці, які проживають на території кантону більше 5 років.

Виборчі округи в Швейцарії формуються відповідно до федеральним принципом, тобто кожен кантон утворює окремий виборчий округ (всього – 26 виборчих округів). 200 депутатських місць розподіляються між кантонами відповідно до чисельності населення суб’єктів. Кандидати в депутати повинні входити в список однієї з партій і заручитися підтримкою певного числа виборців в окрузі: 100 громадян, якщо округ представляє в Національній раді від 2 до 10 депутатів, 200 – якщо обираються від 11 до 20 депутатів і 400 – при розподілі більше 20 мандатів. Виборець, отримуючи бюлетень для голосування, має перед собою партійні списки всіх партій і повинен відзначити те число кандидатів, яке відповідає числу мандатів від цього округу. При цьому він може голосувати за представників різних партій або двічі проголосувати за одного і того ж кандидата для збільшення його шансів на обрання (право кумуляції). У деяких кантонах участь у виборах обов’язково і при відсутності поважної причини відсутність на виборах карається невеликим штрафом.

У багатомандатних виборчих округах розподіл депутатських місць здійснюється за системою Гогенбаха-Бишофа. Спочатку число голосів виборців в окрузі ділиться на число депутатських місць від округу, а потім число поданих за кандидатів від однієї партії ділиться на отримане в результаті першого дії число. Так визначається, скільки мандатів отримує кожна партія; всередині списку депутатські місця отримують ті кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів. Така система голосування дає певні переваги великим партіям.

Вибори у верхню палату парламенту проводяться раз на 4 роки у всіх кантонах країни. Від 20 кантонів обираються по 2 члена Ради кантонів, від 6 колишніх напівкантонів – по одному. Кандидати на обрання представляють політичні партії.

Для організації своєї роботи депутати можуть створювати комісії та парламентські групи. Палати засідають окремо (ст. 156), проте можливе проведення спільних засідань (зокрема, для проведення виборів). В цьому випадку головує президент Національної ради (ст. 157). Рішення приймаються більшістю голосів.

Політична роль парламенту в Швейцарії велика: партії, що увійшли до складу парламенту, визначають склад уряду, призначають суддів Верховного суду. Федеральні збори контролює діяльність уряду. Крім законотворчості, парламент Швейцарії бере участь у визначенні зовнішньополітичного курсу країни (ст. 166), а також підтримує відносини центру і кантонів (ст. 172).

Посилання на основну публікацію