Особливості виконавчої влади Ізраїлю

За всю історію Держави Ізраїль було прийнято три закони, що регулюють діяльність уряду: Основний закон про уряд 1968, Основний закон про уряд 1992 року і Основний закон про уряд 2001 року.

У 2001 році був прийнятий новий Основний закон про уряд (який вступив в силу в 2003 році), який скасував прямі вибори глави уряду, повернувши право його обрання парламенту. Згідно новому Основному закону про уряд, після проведеного експерименту з введенням прямих виборів глави уряду в поєднанні зі збереженням його відповідальності перед парламентом (який не має аналогів у світовій практиці) Ізраїль повернувся до класичної моделі формування виконавчого органу влади, прийнятої в парламентських республіках. У цьому випадку глава держави обирає кандидата з числа депутатів перемогла на виборах партії, якому доручає сформувати уряд, що користується підтримкою більшості в парламенті. На відміну від закону 1992 року, новий Основний закон про уряд не зобов’язує кандидата на пост глави уряду бути лідером партії. Проте обов’язок бути депутатом Кнесету зберігається. У той же час члени уряду можуть і не бути членами Кнесету.

Як і всі основні закони, що мають установчу природу, Основний закон про уряд 2001 року може бути змінений тільки рішенням, прийнятим кваліфікованою більшістю членів Кнесету на пленарних засіданнях Кнесету в трьох читаннях.

З точки зору процесу функціонування уряду принципове значення має сам порядок підбору міністрів, в якому існують специфічні особливості, що визначаються тим, до яких політичних партій чи угруповань належать майбутні урядовці. При формуванні свого кабінету глава уряду намагається більше включити в його склад представників своєї партії, особливо функціонерів, що зробили йому значну підтримку в період виборчої кампанії. Крім того, на підбір міністрів має суттєвий вплив прагнення глави уряду забезпечити по можливості більш широке представництво різних внутріпартійних угруповань, впливових регіональних відділень партії, різних громад або секторів населення, що представляють великі групи виборців. Часто такий підбір міністрів диктується можливістю заручитися якомога більшою кількістю голосів виборців в разі дострокових парламентських виборів. З іншого боку, вплив прем’єр-міністра на підбір міністрів від партійних угруповань, які увійшли до коаліції з правлячою партією і уклали з нею передвиборний союз, порівняно невелика. Іноді політичні партії допускають обрання на пост міністра до складу майбутнього уряду свого члена шляхом внутрішньопартійного голосування на конкурсній основі.

Законодавством прямо не встановлено крутий обов’язків уряду, кількість і сфери відповідальності конкретних міністерств. Разом з тим, діючи в якості вищого органу виконавчої влади, уряд має виключні повноваження щодо підписання міжнародних договорів і угод від імені держави, ратифікація яких Кнесетом в цьому випадку не завжди є необхідною умовою.

Глава уряду Ізраїлю здійснює керівництво та загальний контроль за всією діяльністю кабінету, встановлює порядок його засідань, процедуру прийняття рішень шляхом голосування і погоджень. Рішення уряду приймаються більшістю присутніх членів кабінету, а за однакової кількості голосів голос прем’єр-міністра фактично є вирішальним, оскільки за обсягом своїх повноважень і впливу прем’єр-міністр – фактично ключова фігура всього державного механізму країни, від імені якого приймаються всі значущі рішення.

Глава Держави Ізраїль – президент – займає скромне місце в системі органів державної влади. Його обрання відбувається шляхом непрямих виборів на спеціальному засіданні парламенту. Висування кандидатів на посаду президента Ізраїлю вимагає підтримки не менше 10 депутатів Кнесету, причому це висунення має бути закінчено не пізніше ніж за 10 днів до самої дати виборів. При цьому будь-який депутат Кнесету вправі висловитися на підтримку тільки одного кандидата на посаду президента країни.

Вибори президента здійснюються в кілька турів шляхом таємного голосування депутатів Кнесету. Якщо ж в першому турі жоден з внесених до списку претендентів не набрав абсолютної більшості голосів депутатів, призначається другий тур голосування, куди допускаються всі висунуті кандидати. Якщо ж і другий тур голосування не приніс потрібного результату, голосування триває і призначається третій тур, в якому кандидат, який отримав в ході попереднього голосування найменше в порівнянні з іншими кандидатами кількість голосів, відсторонюється від участі у виборах. В даному випадку ізраїльським законодавством передбачається своєрідне рейтингове голосування. Якщо в третьому або наступних турах голосування два або більше кандидатів отримують рівну кількість голосів, голосування буде продовжено до тих пір, поки один з кандидатів не отримає відносну більшість голосів депутатів, які брали участь в голосуванні.

Згідно із законодавством, ізраїльський президент не є главою виконавчої влади, а крутий його повноважень невеликий, значна частина яких носить представницький характер: отримання вірчих грамот від акредитованих при ньому дипломатичних представників іноземних держав, призначення за поданням уряду дипломатичних і консульських представників Ізраїлю за кордоном. У функції глави держави входить підписання міжнародних договорів за участю Ізраїлю після їх ратифікації Кнесетом. Президент Ізраїлю має повноваження, пов’язані з призначенням та зміщенням зі своїх постів суддів релігійних судів, призначенням Керуючого Банком Ізраїлю, Голови військово-апеляційного суду, Державного контролера Ізраїлю та ін.

Президент бере участь у законодавчому процесі, підписуючи прийняті Кнесетом закони. Передбачена обов’язкова контрасігнатура прийнятих законів з боку глави уряду або відповідного міністра, у військовому відомстві якого проходить цей закон. Без такої попередньої підписи цими посадовими особами прийнятого закону підпис президента буде недійсна. Фактично участь глави держави в законодавчому процесі цим і обмежується. Закон не надає йому ні право вето на прийняті Кнесетом закони, ні право законодавчої ініціативи.

Більшість фахівців з Ізраїлю відводять президенту країни роль морального судді, значення діяльності яких значною мірою залежить від самої особистості, що займає пост, ніж від властивих йому прерогатив. При розгляді кандидатури на пост глави держави значна увага приділяється тому, щоб на цю посаду висувалися особи, які мають великі заслуги перед ізраїльським народом і користуються в країні величезним авторитетом, оскільки в цій якості вони є офіційним символом Держави Ізраїль.

До справжнього моменту в Ізраїлі змінилося 8 президентів. У червні 2007 року на семирічний термін президентом був обраний відомий політичний діяч, лауреат Нобелівської премії миру Шимон Перес.

Посилання на основну публікацію