Особливості партійної системи Чорногорії

Значення партій, що відбивають як соціально-політичні, так і етнічні розмежування в суспільстві, в Чорногорії досить велике.

Протягом 18 років Демократична партія соціалістів Чорногорії (ДПСЧ) є правлячою, але необхідна більшість забезпечувалося формуванням коаліцій з Соціал-демократичною партією Чорногорії (СДПЧ), з представниками національних меншин (а раніше з Ліберальним союзом і ін. Партіями).

Демократична партія соціалістів Чорногорії (ДПСЧ). Спадкоємиця Союзу комуністів Югославії, перейменована в 1991 році. На початку 1990-х років отримала масову підтримку на хвилі «антибюрократичної революції», виступаючи за федерацію з Сербією. У 1997 році в партії стався розкол між М. Булатовичем – прихильником Мілошевича – і його опонентом М. Джукановічем, в результаті якого від ДПСЧ відокремилася СНПЧ на чолі з М. Булатовичем. З цього часу ДПСЧ стала головною силою, що виступала за незалежність Чорногорії і інтеграцію її до євроатлантичних структур. Разом з СДПЧ утворила Коаліцію за європейську Чорногорію, яка дістала на виборах 2006 року більше половини місць у парламенті. Лідер – Міло Джуканович.

Соціалістична народна партія Чорногорії (СНПЧ). Виникла в 1998 році після розколу в ДПСЧ, підтримувала режим Мілошевича і зв’язки з Белградом. У 2001 році в партії відбулися зміни, в результаті яких політики «старого штибу», включаючи колишнього лідера М. Булатовича, покинули партію. В даний час СНПЧ є однією з найбільших опозиційних партій.

Соціал-демократична партія Чорногорії (СДПЧ). Заснована на початку 1993 року в результаті злиття Соціал-демократичної партії реформістів Чорногорії та Соціалістичної партії Чорногорії. Виступала проти режиму Мілошевича, за незалежність Чорногорії. Разом з ДПСЧ входить до Коаліції за європейську Чорногорію.

Народна партія Чорногорії (НПЧ) – консервативна партія, яка називає себе спадкоємицею «старої» Народної партії, що виникла в 1906 році і виступала проти абсолютизму, за освіту, звільнення югославянских земель і об’єднання з Сербією. Створена в 1990 році, НПЧ підтримувала коаліцію ДПСЧ і СДПЧ в їхньому протистоянні Мілошевича, однак розірвала з ними відносини на початку 2000-х років через їх прагнення до незалежності Чорногорії. В даний час блокується з «просербську» партіями, виступаючи за союз з Сербією. НПЧ не визнала результатів референдуму 2006 року через численні порушення, допущені при її проведенні, проте визнає існуючий статус Чорногорії.

Сербська народна партія (СНП). Одна з провідних партій опозиції. Заснована в 1997 році. Поряд з НПЧ претендує на спадщину Народної партії початку XX століття. Деякий час після референдуму про незалежність СНП відмовлялася визнавати його результати. Очолює «Сербський список» – альянс декількох партій, який виступає за особливі зв’язки між Сербією і Чорногорією, захист прав сербів і Сербської православної церкви, збереження сербської мови.

Демократична сербська партія Чорногорії – виникла в 2003 році в результаті розколу в Сербської народної партії. Знаходиться в коаліції з СНПЧ і НП.

Рух за зміни – ліберально-демократична партія (заснована в 2002 році), яка виступає за європейську інтеграцію і проведення реформ, що призводять країну у відповідність європейським нормам. Близька до «Г 17 +» в Сербії. Була в опозиції до Міло Джукановичу (не рахувала демократичним його режим). Нейтрально поставилася до проведення референдуму про незалежність у 2006 році.

Ліберальна партія Чорногорії – ліберальна опозиційна партія (заснована в 2004 році), яка виступає за демократизацію Чорногорії та захист прав людини. Виділилася зі складу Ліберального союзу Чорногорії. Під час референдуму підтримала відділення країни від Сербії.

Бошнякських партія Чорногорії – заснована в 2006 році партія етнічних босняків (мусульман). Утворює коаліцію з Ліберальною партією Чорногорії.

У січні 2009 року парламент проголосував за саморозпуск, сподіваючись, що дострокові вибори нового складу Скупщини прискорять процес приєднання країни до ЄС. Дострокові парламентські вибори в Чорногорії відбулися в березні 2009 року. На 81 місце в парламенті претендували 16 коаліцій і партій. Перемогу здобула Коаліція за європейську Чорногорію (в її основі – Демократична партія соціалістів Чорногорії), яка виступає за зближення країни з ЄС і НАТО. Коаліція на чолі з прем’єр-міністром Міло Джукановичем отримала більше 50% голосів, в той час як опозиційна Соціалістична народна партія Чорногорії, яка відстоює розширення зв’язків із Сербією, набрала близько 16%.

Посилання на основну публікацію