Особливості партійної системи Сербії

У парламенті Сербії після падіння С. Мілошевича немає домінуючої партії або стійкої коаліції. Під час зміни політичного режиму у 2000 році пройшли вибори, на яких коаліція (тоді Демократична Опозиція Сербії) отримала понад 50% голосів. У 2003 і 2007 роках лідируючі позиції займала Сербська радикальна партія, проте вона отримувала трохи менше третини голосів, що не дозволило їй сформувати уряд.

На сьогоднішній день в Сербії провідну роль на політичній сцені грають такі партії:

Демократична партія (ДП) претендує на спадкоємство з Демократичною партією часів КСХС, хоча, відтворена в 1990 році, вона вважається соціал-демократичної і входить в Соціалістичний інтернаціонал. Нова ДП тяжіла до політичного «центру» і проголошувала курс на побудову «народного капіталізму». У 1994 році лідером став Зоран Джинджич. Тема міжнаціональних відносин мало зачіпалася ДП, в косовському питанні «демократи» виступали за автономію, але без відділення. У 2000 році ДП увійшла до складу ДОС, ставши найбільшою партією в його складі, а З. Джинджич очолив перший демократичний уряд. Після його вбивства в 2003 році лідером партії став Борис Тадич, з 2004 року – президент Сербії. Демократична партія виступає за європейську інтеграцію, відмовляючись при цьому визнавати незалежність Косово. З липня 2008 року очолює коаліційний уряд.

Демократична партія Сербії (ДПС) – націонал-демократична, консервативна партія, виникла в 1992 році, відколовшись від Демократичної партії. Основною причиною розколу було акцентування її прихильниками сербського національного питання. У 2000 році ДПС стала засновником Демократичної Опозиції Сербії (ДОС) – альянсу демократичних партій і рухів, які виступили єдиним фронтом проти режиму Мілошевича. Однак уже в 2001 році партія покинула ДОС і з тих пір перебувала в жорсткій політичній конфронтації з ДП (не рахуючи їх десятимісячного співіснування в одному уряді у 2007 році). Останній розрив був викликаний неготовністю ДПС і НС ратифікувати угоду з ЄС після визнання більшістю його членів незалежності Косово. В. Коштуніца – останній президент СРЮ, в 2004-2008 роках – голова уряду Сербії. З липня 2008 року ДПС – в опозиції.

«Група 17+» (Г17 +). Група була створена в 1997 році як непартійний об’єднання фахівців, що відігравало роль інтелектуального центру ДОС. У 2002 році стає самостійною правоцентристською партією. Входить в Міжнародний демократичний союз і Європейську народну партію. У 2004 році її член П. Маркович став спікером парламенту, а партія, спільно з ДПС, С ДО і НС, сформувала кабінет меншості, але в 2006 році покинула його. На виборах 2008 року отримала 21 місце в парламенті і в складі коаліції «За європейську Сербію» увійшла в уряд.

Ліберально-демократична партія (ЛДП). Утворилася в 2005 році в результаті розколу в Демократичній партії. Має репутацію найбільш прозахідної політичної сили, ризикуючи виступати за вступ країни в НАТО і визнання незалежності Косово. На виборах 2007 року сформувала коаліцію з соціал-ліберальним Цивільним союзом Сербії (пізніше влився в ЛДП), Лігою соціал-демократів Воєводини і Соціал-демократичним союзом. У 2008 році отримала 10 місць в парламенті.

Ліга соціал-демократів Воєводини (ЛСДВ). Створена в 1990 році регіоналістські, соціал-демократична партія, активно відстоює автономію Воєводини і виступає проти унітарістська устрою держави. У 2003 році входила в блок «Разом за толерантність”, не подолав 5% -ного бар’єру, але в 2004 році пройшла в парламент автономного краю Воєводини. У 2008 році отримала 5 місць в парламенті Сербії.

«Нова Сербія» (НС). Помірно-націоналістична партія, що утворилася в 1997 році в результаті розколу в Сербській Русі Оновлення. У 2000 році брала участь у виборах в складі ДОС. У 2007-2008 роках НС виступала в коаліції з ДПС, в 2004-2008 роках входила в коаліційні кабінети на чолі з В. Коштуніцею. У 2008 році отримала 9 місць в парламенті.

Сербський рух оновлення (СДО). Створювалася в 1990 році як консервативно-монархістськими партія. На початку 1990-х років була найбільш впливовою опозиційною силою. Але зміна ідеології в 1994 році (акцентування демократичних і загальнолюдських цінностей) і наступні ідеолого-політична метушня позбавили партію багатьох членів і виборців. У 1997 році в партії стався розкол, в результаті чого утворилося рух «Нова Сербія», потім – в результаті другого розколу – з’явилося Сербський демократичний рух оновлення. У 2000 році і 2007 роках очолюваної колись популярним політиком партії не вдалося навіть подолати п’ятивідсотковий бар’єр. У 2008 році СДО отримало 4 місця в парламенті.

Соціал-демократичний союз (СДС). Утворився в 1996 році в результаті розколу в Цивільному союзі Сербії. На виборах 2008 року отримав 1 місце в парламенті.

Соціалістична партія Сербії (СПС). Була утворена в 1990 році в результаті об’єднання Союзу комуністів Сербії і Соціалістичного союзу трудящих Сербії (організація типу Народного фронту в період соціалізму). У 1990-2000 роках партія була правлячою і домінуючою. Її лідер С. Мілошевич вміло використовував популістські гасла для утримання влади, постійно змінюючи коаліційних партнерів, якими виявлялися то ультранаціоналісти (Сербська радикальна партія), то організація, ностальгуюча по комунізму (рух «Югославські Ліві», очолюване дружиною Мілошевича Мірьяной Маркович), то ліберали ( «Нова Демократія»).

СПС безуспішно намагалася вступити в Соціалістичний інтернаціонал, який відмовив їй через «націоналізму» і «підбурювання до війни». Програвши вибори у 2000 році, партія опинилася в опозиції. У 2004-2007 роках СПС підтримувала в парламенті коаліційний уряд меншості на чолі з В. Коштуніцею. Після арешту Мілошевича Гаазьким трибуналом (помер у в’язниці в 2006 році) лідером партії став Івіца Дачич. Після виборів 2008 року УПС зі своїми партнерами по виборчому блоку увійшла в уряд, сформований коаліцією «За європейську Сербію», отримавши посади голови парламенту, першого віце-прем’єра (ним став І. Дачич) і чотири міністерські портфелі. Лідер – Івіца Дачич.

Сербська радикальна партія (УРП). Ультраправа партія, створена в 1991 році ультранаціоналістом Воїславом Шешелем. В даний час Шешель – харизматичний лідер – знаходиться в Гаазі, під арештом МТКЮ. На початку 1990-х років УРП утворила альянс з СПС. Однак політичне лавірування С. Мілошевича призвело до розриву між ними. У 2003 і 2007 роках УРП була фаворитом парламентських виборів, але залишалася в опозиції через небажання більшості партій вступати в коаліцію з радикалами. У 2008 році домовленість про формування уряду разом з ДПС і партіями соціалістичного блоку зірвав раптовий перехід соціалістів в протилежний політичний табір. Лідер – Томіслав Ніколіч (формально – заступник голови партії).

Вибори 2003, 2007 і 2008 років показали, що в політичному житті країни найбільш помітною підтримкою виборців користуються 6 партій. Разом з тим зразкова рівновага основних конкуруючих політичних сил наділяє непропорційно важливою роллю малі партії з мінімальним представництвом в парламенті, без яких неможливе формування правлячої більшості.

Посилання на основну публікацію