Основні риси природи Світового океану

Величезні простори солоних вод, що тягнуться по всій земній кулі, називають Світовим океаном. Він являє собою самостійний географічний об’єкт зі своєрідним геологічним і геоморфологічними будовою його улоговини і берегів, специфікою хімічного складу вод, особливостями протікають в них фізичних процесів. Всі ці складові природного комплексу впливають на господарство Світового океану.

Структура і форма світового океану

Прихованої під океанськими водами частини земної кори притаманні певна внутрішня структура і зовнішні форми. Вони пов’язані між собою створюють їх геологічними процесами, які разом з тим виражені в будові і рельєфі дна океану.

До великим форм відносяться наступні: шельф, або материкова мілина, – зазвичай мілководна морська тераса, оздоблює материк і що продовжує його під водою. В основному це затоплена морем прибережна рівнина зі слідами стародавніх річкових долин і берегових ліній, що існували при більш низьких, ніж сучасні, положеннях рівня моря. Середня глибина шельфу приблизно 130 м, але в деяких районах вона досягає сотень і навіть тисячі метрів. Ширина шельфу у Світовому океані змінюється від десятків метрів до тисячі кілометрів. В цілому шельф займає близько 7 % площі Світового океану.

Материковий схил – нахил дна від зовнішнього краю шельфу до глибин океану. Середній кут нахилу цього елемента рельєфу дна близько 6 °, але є райони, де його крутизна збільшується до 20-30 °. Іноді материковий схил утворює стрімкі уступи. Ширина материкового схилу зазвичай близько 100 км.
Материкове підніжжя – широка, похила, злегка горбиста рівнина, розташована між нижньою частиною материкового схилу і океанічним ложем. Ширина материкового підніжжя може досягати сотень кілометрів.

Ложе океану – глибока (порядку 4-6 км) і найбільш обширна (більше 2 /3 всієї площі Світового океану) область океанічного дна зі значно розчленованим рельєфом. Тут помітно виражені глобальні гірські споруди, глибоководні западини, абісальні пагорби і рівнини. У всіх океанах чітко простежуються серединно- океанічні хребти гігантські валообразние структури великої протяжності, що утворюють поздовжні пасма, розділені по осьових лініях глибокими западинами (рифтовими долинами), на дні яких практично відсутня осадовий шар.

Найбільші глибини Світового океану зустрічаються в глибоководних жолобах. В одному з них (Маріанський жолоб) відзначена максимальна – 11 022 м – глибина Світового океану.
Океанська (морська) вода являє собою слабкий, повністю іонізований, виключно однорідний розчин, до складу якого входить 96,5 % води, приблизно 3,5 % солей, незначна кількість зважених твердих частинок, розчинених газів і органічних сполук (див. статтю «Тверді, рідкі та газоподібні тіла»).
Кількісною характеристикою хімічного складу морської води служить солоність – маса (у грамах) твердих мінеральних речовин, що містяться в 1 кг морської води. За одиницю солоності приймають 1 грам солей, розчинених в 1 кг морської води, і називають її проміле, позначаючи знаком % о. Середня солоність Світового океану дорівнює 35,00 % о, але по районах вона варіює в широких межах.

Фізичні властивості морської води на відміну від дистильованої залежать не тільки від температури і тиску, а й від солоності, яка особливо сильно впливає на щільність, температуру найбільшої щільності і температуру замерзання морської води. Саме від цих властивостей багато в чому залежить розвиток різних фізичних процесів, що протікають у Світовому океані.

Океан постійно знаходиться в русі, яке викликають різні сили: космічні, атмосферні, тектонічні і ін Динаміка океанських вод проявляється в різних формах і здійснюється, загалом у вертикальному та горизонтальному напрямках. Під впливом приливообразующих сил Місяця і Сонця в Світовому океані виникають припливи – періодичні підвищення і зниження рівня океану і відповідні горизонтальні, поступальні рухи води, звані приливними течіями. Вітер, що дме над океаном обурює водну поверхню, в результаті чого утворюються вітрові хвилі різної структури, форми і різних розмірів. Хвильові коливання, при яких частинки описують замкнуті або майже замкнуті орбіти, проникають в підповерхневі горизонти, перемішуючи верхні і нижні шари води. Крім хвилювання вітер викликає переміщення поверхневих вод на великі відстані, формуючи таким чином океанські і морські течії. Звичайно, у Світовому океані на виникнення течій впливають не тільки вітер, а й інші чинники. Однак течії вітрового походження відіграють дуже велику роль в динаміці океанських і морських вод.
Для багатьох районів Світового океану характерний апвелінг – процес вертикального руху вод, в результаті якого глибинні води піднімаються до поверхні. Він може бути викликаний вітровим згоном поверхневих вод від берега. Найбільш яскраво виражений прибережний підйом вод спостерігається у західних берегів Північної і Південної Америки, Азії, Африки та Австралії. Піднялися з глибин води холодніше поверхневих, містять велику кількість поживних речовин (фосфатів, нітратів тощо), тому зонам апвелінгу властива висока біологічна продуктивність.

В даний час встановлено, що органічне життя пронизує води океану від поверхні до найбільших глибин. Всі організми, що населяють Світовий океан, поділяють на три основні групи: планктон – мікроскопічні водорості (фітопланктон) і дрібні тварини (зоопланктон), вільно ширяють у океанських і морських водах; нектон – риби і морські тварини, здатні самостійно активно пересуватися у воді; бентос – рослини і тварини, що живуть на дні океану від прибережної зони до великих глибин.
Багатий і різноманітний рослинний і тваринний світ океанів і морів не тільки класифікується за родами, видами, місцями проживання і т.п., але і характеризується певними поняттями, що містять кількісні оцінки фауни і флори Світового океану. Найважливіші з них – біомаса і біологічна продуктивність. Біомаса – це кількість живих організмів, виражене в їх сиром вазі на одиницю площі чи обсягу (г/м2, мг/м2, г/м3, мг/м3 і т.п.). Існують різні характеристики біомаси. Її оцінюють або по всій сукупності організмів, або окремо по рослинному і тваринному світу, або по певних групах (планктон, нектон тощо) для Світового океану в цілому. У цих випадках величини біомаси висловлюють в абсолютних вагових одиницях.

Біологічна продуктивність – це відтворення живих організмів в Світовому океані, що багато в чому аналогічно поняттю ” родючість грунту “.
Величини біологічної продуктивності визначають фіто- і зоопланктон, на частку яких припадає велика частина продукції, виробленої в океані. Річна продукція одноклітинних рослинних організмів завдяки великій швидкості їх відтворення у багато тисяч разів перевищує сумарний запас фітомаси, тоді як на суші річна продукція рослинності лише на 6 % перевершує її біомасу. Виключно високий темп відтворення фітопланктону – істотна риса біології океану.

Отже, Світовий океан – це своєрідний природний комплекс. Його вода має свої фізико- хімічні особливості і служить середовищем існування для різноманітного тваринного і рослинного світу. Води океанів і морів тісно взаємодіють з літосферою (береги і дно океану), материковим стоком і атмосферою. Ці складні, неоднакові від місця до місця взаємозв’язку зумовлюють різні можливості господарської діяльності у Світовому океані.

Посилання на основну публікацію