Основні політичні традиції Північної Кореї

Корея в давнину і середньовіччя. Перші корейські державні освіти сформувалися в період VII-V століть до нашої ери. Найбільш раннім з таких утворень прийнято вважати Древній Чосон. Питання про час виникнення і точне місцезнаходження Стародавнього Чосон спірне: найімовірніше, він розташовувався в північно-західній частині Корейського півострова і території південної Маньчжурії і існував вже в VII столітті до нашої ери. Згідно з легендою про засновника царства Стародавній Чосон – Тангун, датою заснування Стародавнього Чосон прийнято вважати 2333 рік до нашої ери (на підставі корейських середньовічних літературних пам’яток). Відомо про існування в Чосоне спадкової монархічної влади, і, мабуть, тоді ж почав формуватися прообраз державного апарату, в цілому характерний для ранньодержавне утворень (були відсутні чітка система посад і поділ гілок влади).

Древній Чосон до об’єднання Китаю під владою династій Цинь і Хань був незалежною державою. Правителі Чосона виступали свого роду посередниками між Китаєм і північно-східними землями, населеними численними племенами. Однак спроби китайських правителів захопити частину території Стародавнього Чосон привели до загострення відносин, і до кінця II століття до нашої ери. Древній Чосон був завойований китайцями (108 рік до нашої ери). На його території були утворені чотири китайські округи.

У I столітті до нашої ери на території Корейського півострова утворилися три держави: Когурьо (на півночі), Пекче (на південному заході) і Сілла (на південному сході).

Державна організація була схильна до сильному впливу з боку китайської політичної культури. Внутрішня організація Когурьо, Пекче і Сілла була типовою для ранньодержавне утворень. Верховна влада належала Вану (королю). До числа громадян ставилися родова знати, воїни і чиновники, а також особисто вільні селяни-общинники, які платили податок до державної скарбниці; існувала також категорія рабів (нобі) – як приватних, так і державних. Земля перебувала у державній власності, хоча чиновникам могли бути подаровані землі в приватне володіння (кормової округ – сігип). З’явилася система підготовки державних чиновників (тхехак), склалася система чиновних рангів (в Пекче – 16 рангів, в Когурьо – 12 рангів, в державі Сілла – 18 рангів).

Великий вплив на розвиток і формування політичних інститутів надавав китайський досвід, причому посилення цього впливу сприяло конфуціанство, що стало основною ідейною доктриною для всіх трьох держав. Конфуціанство і буддизм проникли в Когурьо і Пекче з Китаю в IV столітті нашої ери, а в VI столітті буддизм став офіційною релігією в державі Сілла.

Держава Сілла, розквіт якого припадав на більш пізній період в порівнянні з Когурьо і Пекче, стало лідером в боротьбі за гегемонію на півострові. У середині VII ст. правителі Сілла в союзі з китайською династією Тан вели інтенсивні війни з Когурьо і Пекче, в результаті яких вони ослабли, а держава Сілла об’єднало значну частину Корейського півострова під своєю владою. У 660 році війська Сілла в союзі з танськими військами розгромили армію Пекче, в 668 році – Когурьо. Відносини між об’єднаним королівством Сілла і Китаєм надалі носили мирний характер: Сілла формально визнав себе васалом Китаю.

В об’єднаному державі Сілла панувала державна власність на землю, практикувалися пожалування земель у приватне володіння за заслуги перед державою. Існували як рента в формі товарів, так і державна повинність у вигляді громадських робіт та військової служби. Сформувалася чітко структурована система державного апарату, існувала система органів центрального управління (міністерства і підпорядковувалися їм управління); державні чиновники поділялися на 18 рангів, відповідно до яких могли займати ті чи інші державні посади. Адміністративний поділ держави було організовано за китайським зразком (області, округи, повіти).

В результаті об’єднання корейських держав під владою Сілла були стерті відмінності в мові, звичаях і соціальних інститутах. Широке поширення отримав буддизм, який став державною релігією (528 рік). Конфуціанство і буддизм мирно співіснували. Конфуціанство мало вплив на політичний устрій держави, привносячи з собою численні елементи китайської політичної культури. Підготовка державних чиновників до служби здійснювалася на основі вивчення китайської конфуціанської літератури. У країні використовувалася китайська писемність (для позначення корейських слів).

З IX століття спостерігається криза центральної влади. Почався період роздробленості, який тривав майже 150 років. До кінця IX – початку X століття держава Сілла втратило значну частину своєї території в результаті боротьби між паче не підкорялися центральній владі правителями.

У 949 році правителем Корі став ван Кванджон, який провів ряд перетворень, спрямованих на централізацію державної влади. Зокрема, був прийнятий закон про звільнення рабів (нобі), мета якого полягала в збільшенні числа платників податків та отримання підтримки нижчих шарів суспільства. Багато чиновників в той період були вихідцями з незнатних станів. Система іспитів на заміщення чиновних посад сприяла формуванню нового класу громадянської бюрократії (здавати іспити мали право і вільні селяни). Соціальна структура Корі передбачала можливість подолання станових бар’єрів: представники нижчих станів отримали можливість просуватися по кар’єрних сходах і займати вищі посади. Структура державного апарату неодноразово зазнавала змін за час існування Корі, наближаючись до структури управління, що існувала в Китаї періоду династії Юань (наприклад, шістка міністерств).

В кінці X – початку XI століття держава Корі змушене було відбивати напади кидання (імперія Ляо, яка підкорила Північний Китай). Згодом спостерігалося ускладнення відносин з іншими кочовими племенами. На початку XII століття Корі зіткнулося з племенами чжурчженів, а на початку XIII століття – з монгольськими племенами, які нав’язали Корі угоду про васалітет і примусили правителів Корі виплачувати данину (1259 рік). Період залежності від монголів (точніше, утвореної ними в Китаї імперії Юань) був дуже важким для політичного та економічного життя країни. Корея служила плацдармом для підготовки вторгнення в Японію: корейці забезпечували будівництво суден і заготівлю продовольства.

Після ослаблення влади монголів в Китаї в Кореї стався розкол на прихильників монгольської династії Юань і нової династії Мін. У 1356 році прихильники мінської династії, яку очолював ван Конмін, зуміли звільнити територію країни від монгольських військ. 1388 року за допомогою династії Мін, яка прийшла до влади в Китаї, генерал Лі Сон Ге змусив капітулювати промонгольский уряд. У 1392 році він був проголошений засновником династії Лі, яка правила в Кореї аж до 1910 року.

Посилання на основну публікацію