ОПЕК — функції, склад і мета створення організації

Міжнародний міжурядовий нафтовий картель ОПЕК був створений для регулювання обсягів видобутку нафти, що дозволяло цьому об’єднанню контролювати ціни на чорне золото.

Створена ця організація в 1960 році. Сьогодні вона відіграє найважливішу роль у світовій економіці. Її країни-учасниці добувають близько 40% світової нафти, володіючи при цьому 77% запасами розвіданих вуглеводнів.

Передумови створення

У п’ятдесятих роках минулого століття різко збільшився попит на нафту, що пояснювалося розвитком транспорту, паливо для якого виготовлялося переважно з перероблених вуглеводнів. Ситуація в світі в цей час була вкрай нестабільною, ціни буквально протягом декількох місяців стрибали вгору і вниз в 2-3 рази. Багато великих нафтовидобувних країн, прагнучи впорядкувати продаж нафти, вже в цей час підписували міжурядові договори, які дозволяли їм координувати свої дії по роботі на зовнішніх ринках.

Основна мета створення ОПЕК:

  • стабілізація ринку;
  • регулювання пропозиції;
  • збільшення ціни на нафту.

Великі видобувні країни, в тому числі Саудівська Аравія, Іран і Ірак, проводили спільну політику, спрямовану на збільшення цін на чорне золото. У їхні плани входив жорсткий контроль за дотриманням квот за нормами видобутку, що дозволяло утримати попит на певному рівні, зберігаючи стабільно високу ціну на нафту. Надалі до цього міжурядового договору приєдналися й інші країни, після чого було вирішено створити нову організацію експортерів нафти. ОПЕК, розшифровка якої звучить як The Organization of the Petroleum Exporting Countries, і стала такою надурядовою організацією.

Мета створення ОПЕК, абревіатура якої з англійської перекладається як “Організація країн-експортерів нафти”, — це вироблення загальної стратегії з видобутку нафти і стабілізації цін на чорне золото. У підсумку, створена ліга виробників нафти проводила гнучку політику, встановлюючи відповідні квоти, яких надалі дотримувалися всі країни-учасниці Договору. Тільки такими загальними скоординованими діями вдалося вирішити ряд енергетичних криз, коли ціни на нафту на європейському ринку падали до 5-8 доларів за бочку.

Історія картелю

Організація країн найбільших експортерів нафти створена у вересні 1962 року в іракському місті Багдаді. Ініціаторами такого договору були 5 найбільших нафтовидобувних країн, що розвиваються, у тому числі Саудівська Аравія, Кувейт, Ірак, Іран і Венесуела.

Шістдесяті роки минулого століття – це епоха деколонізації, коли на світовій карті з’явилися численні незалежні держави в Африці і Південній Америці. Найбільшими зарубіжними корпораціями в той час були British Petroleum, Gulf Oil, Mobile, Chevron, Texaco, Royal Dutch, Exxon. Відповідно, створений картель часто називали»Сім сестер”.

Спочатку штаб-квартира ОПЕК розташовувалася в Женеві в Швейцарії, але починаючи з 1965 року її перенесли до австрійського Відня. Буквально за десятиліття кількість країн-учасників ОПЕК збільшилася вдвічі, в тому числі за рахунок Алжиру, Об’єднаних Арабських Еміратів, Лівії, Індонезії та Катару. Перераховані нафтоекспортуючі країни контролювали близько 30% світового видобутку вуглеводнів. Водночас ОПЕК був зареєстрований в ООН як наддержавна міжурядова організація, основною функцією якої було об’єднувати найбільші нафтовидобувні країни світу.

У список головних країн ОПЕК входять:

  • Саудівська Аравія.
  • ОАЕ.
  • Кувейт.
  • Венесуела.
  • Нігерія.
  • Лівія.

Багато тільки що створені держави, в тому числі розташовані в районі Перської затоки, намагалися відновити контроль над своїми ресурсами, отримуючи від їх продажу максимальну вигоду. У 60-х роках на світових ринках відзначався істотний надлишок нафти, в результаті чого її ціна наближалася до мінімуму. Тому ОПЕК вже в 1960-1961 роках розробив спеціальну стратегію з визначення квот видобутку, що повинно було привести до рівноваги попиту і пропозиції на ринку.

Було вироблено відповідний розклад за обсягами, причому зміни вносилися раз на рік на загальних зборах всіх членів картелю.

Сімдесяті і вісімдесяті роки

У сімдесяті роки вплив на світовий ринок нафтового угруповання ОПЕК істотно збільшився. Країни-члени картелю змогли взяти під свій контроль бунтівні території і націоналізували нафтовидобувну галузь, яка раніше належала глобальним світовим корпораціям. Водночас в ОПЕК вступає Габон, Еквадор і Нігерія. Остання на сьогодні є однією з найбільших за обсягами видобутку нафти країн у світі, будучи найважливішим гравцем на світовому ринку.

Водночас була успішно подолана перша нафтова криза, коли через істотне перевищення попиту над пропозицією ціни на паливо злетіли до своїх десятирічних максимумів. При цьому в багатьох країнах відзначався дефіцит бензину, що призвело практично до зупинки повсякденного життя європейців і американців. Наприкінці сімдесятих років наслідки цієї кризи в промисловості були практично подолані. Багато в чому цьому сприяла Саудівська Аравія і Кувейт, які наростили обсяги видобутку до максимуму, що і дозволило задовольнити постійно зростаючий попит на нафту.

Початок вісімдесятих років – це золотий час для країн, що входять в ОПЕК. Вартість нафти в ті роки наближалася до 60-70 доларів за барель, що відповідає сьогоднішнім 130-150 доларам. Проте вже в середині вісімдесятих років через загострення напруженості між СРСР і США ринки стало серйозно лихоманити.

Американський президент Рональд Рейган підписав угоду з саудитами, за якою вони зобов’язувалися істотно збільшити обсяги видобутку. У підсумку ціни впали з 60 до 6-8 доларів за бочку. Радянський Союз, економіка якого в ті часи повністю залежала від експорту нафтопродуктів, не витримав такого удару, а країна незабаром розпалася на окремі держави.

Новий час

У дев’яностих роках минулого століття ціни на нафту поступово зростали, що дозволило країнам-членам ОПЕК збільшити квоти на видобуток. Багато в чому стабілізація на ринку вуглеводнів була досягнута за рахунок зростання світової економіки і Китаю, зокрема. Останній став найбільшим споживачем нафти, що і призвело до істотного зростання цін.

ОПЕК в цей час проводив жорстку політику щодо обмеження видобутку нафти. Висувалися жорсткі вимоги щодо дотримання квот, чим були незадоволені країни картелю, справи в економіці яких з кожним днем ставали все гірше. Проблеми для ОПЕК створювали також країни, які принципово не хотіли вступати в картель, збільшуючи свої обсяги з видобутку нафти. Так, зокрема, одним з найбільших експортерів нафти стала Росія, яка, втім, підписала незабаром угоду про співпрацю з ОПЕК і дотримувалася встановлених їй обмежень.

Складнощі ОПЕК в даний час:

  • скорочення обсягів споживання нафти;
  • криза перевиробництва;
  • вплив країн, що не входять в картель;
  • економічні проблеми великих нафтовидобувних держав.

Двотисячні роки були відносно благополучними для країн-виробників нафти. Вартість бареля зросла до 120 доларів за бочку, а світова криза в 2008 році був не дуже тривалим і буквально через два-три роки ціни повернулися на свої максимуми. При цьому багато країн-учасників угоди висловлювали побоювання про зростання впливу США на світових ринках. У дев’яностих і двохтисячних роках ця країна була одним з найбільших імпортерів нафти, проте надалі впровадження сучасних технологій дозволило істотно підвищити обсяги видобутої в цій країні нафти.

У підсумку в 2012-2014 роках настала криза перевиробництва, що призвело до різкого падіння цін з 120 до 25 доларів за барель. Частково вирішити наявні проблеми вдалося лише скороченням квот на видобуток чорного золота, що дозволило збільшити вартість бочки до 50-70 доларів.

В ОПЕК в рамках стабілізації ринку підписали угоди з Росією та іншими великими країнами Азії, що допомогло привести ринок в стан рівноваги.

Взаємовідносини з іншими виробниками нафти

Ряд провідних нафтовидобувних країн принципово не вступали в ОПЕК і ігнорували їх рекомендації щодо дотримання обсягів видобутку. До таких країн належали США, СРСР і згодом Росія і ряд африканських держав, розташованих в нафтоносному районі долини річки Нігер. У підсумку, незважаючи на всі старання країн членів ОПЕК, домогтися повної стабілізації ситуації на ринку так і не вдалося. Дрібні виробники не чинили будь-якого впливу на ринок, а з великими постачальниками країни картелю боролися демпінгом.

ОПЕК підписав глобальну угоду про координацію роботи на зовнішніх ринках
У 2014-2015 роки ОПЕК підписав глобальну угоду про координацію роботи на зовнішніх ринках, що дозволило їм консолідувати близько 70 відсотків усіх поставок нафти, диктуючи свої умови іншим дрібним виробникам. Основна складність роботи на ринках в умовах низьких цін на нафту полягала в тому, що багато країн, що входили в картель, всіма силами намагалися перевищити виділені їм квоти, отримавши тим самим великі доходи від продажу вуглеводнів.

Особливо ситуації ускладнилася в кризу, коли багато країн зіткнулися з проблемами наповнення бюджету в умовах низьких цін на нафту. Подібне характерно для Саудівської Аравії, Венесуели і Росії. Остання хоч і не була членом картелю, але все ж дотримувалася умов стабілізаційної угоди. У підсумку ОПЕК навіть створив спеціальний надурядовий орган, основне завдання якого — контроль за дотриманням квот кожної з країн.

Наприкінці нульових років помітний вплив на ринок почала надавати США. Ця країна стала найбільшим виробником нафти, що дозволило їй диктувати свої умови картелю. Лише при зниженні ціни на вуглеводні до 50 доларів за бочку багато приватних свердловин зі сланцевою нафтою були закриті, що істотно зменшило пропозицію на ринку.

Однак більшість експертів відзначають, як тільки вартість бареля виросте до рівня в 60-70 доларів, це знову зробить прибутковою сланцеву технологію, що знову призведе до перевиробництва і перевищення обсягу пропозиції на ринку.

Найближчі перспективи

Перспективи подальшої успішної роботи ОПЕК на світових ринках туманні. Багато експертів відзначають, що в умовах постійно скорочується попиту на нафту, а також з розвитком сланцевої технології картелю буде все складніше регулювати ринок. Якщо раніше нафта була потрібна для виробництва бензину, то сьогодні сучасні автомобілі все частіше заряджаються через подовжувач від розетки. В кінцевому рахунку все це призведе до повторення такої ситуації, яка була в п’ятдесятих-шістдесятих роках минулого століття.

Автомобілі все частіше заряджаються через подовжувач від розетки
Окремі експерти прогнозують практично повну відмову від нафти буквально через 20-30 років. За умови розвитку альтернативної енергетики та електричного транспорту загальна необхідність в нафтопродуктах складе близько 10% від поточного споживання. Тому вже в найближчі роки роль цієї міжнародної організації істотно зменшиться, а великим нафтовидобувним країнам необхідно диверсифікувати економіку, в іншому випадку їх чекає важка економічна криза.

Посилання на основну публікацію