Офіційна ідеологія Туреччини

У Туреччині відсутня офіційна ідеологія. Ст. 25 конституції Турецької Республіки гарантує всім громадянам свободу переконань.

У турецькому суспільстві сильні протиріччя між прихильниками світського та релігійного способу життя. У період гострих політичних і економічних криз велике число прихильників набувають фундаменталістські течії. Найстаршим з них є «Некшібенді», що стало ідеологічною основою для проісламської партії Національного порядку. За порушення конституційних норм про підтримку світського характеру держави партія була розпущена, але її лідер Н. Ербакан (очолював коаліційний уряд в 1996-1997 роках) брав активну участь в діяльності ісламістської Партії благоденства аж до моменту її розпуску в 2001 році.

Рада національної безпеки найбільш небезпечною фундаменталістської організацією вважають громаду Ґюлена ( «Нурчулар»), яка прагне до створення режиму шаріату і виступає за ісламську революцію.

Серед інших фундаменталістських угруповань відомі також «Національний союз турецьких учнів», «Чий-Шулло», «Мусульманська молодь», «Група залучення», «Група Землі», «Такфір».

Ісламський фундаменталізм є серйозною загрозою для турецького суспільства, особливо в умовах зміни політичних уподобань електорату. Більшою популярністю стали користуватися партії, що знаходяться на краях політичного спектра, зокрема праві партії. Ісламістська партія «Рефах» на виборах 1995 року виграла більшість місць в парламенті, проте в 1998 році була заборонена в зв’язку з виходила від неї ідеологічної загрозою.

На наступних парламентських виборах 1999 року партії центру знову зазнали поразки, тоді як в парламент пройшли такі партії, як Демократична ліва партія, Партія національного руху і партія Фазілет (наступниця «Рефах»), Позиції політичного центру явно похитнулися здобувають все більшу популярність партіями ісламістського націоналістичного толку (свідченням чого можна вважати перемогу Партії справедливості і розвитку на виборах в ВНСТ в 2002 і 2007 роках).

В останніх виборах в ВНСТ 2007 року прийняли участь 14 партій. Основні відмінності в політичних поглядах пов’язані з позицією з питання про турецької національної ідентичності (від помірно лівого Народно-республіканської партії (НРП) до ультранаціоналістичної Партії національного руху). Після приходу до влади Р. Ердогана багато політиків ліво-ліберального табору заговорили про загрозу устоям світського суспільства. В ході найбільшої за останній час (2007 рік) демонстрації в Ізмірі, в якій взяли участь більше мільйона чоловік зі всієї країни, очікувалося об’єднання НРП з Демократичної лівої партією (ДЛП) під гаслами лаицизма, однак цього не сталося.

Не виключена і перспектива нових конфліктів між впливовими націоналістами з Партії національного руху і представниками лівих і ліберальних організацій. ПНД має неофіційними воєнізованим крилом – організацією «Сірі вовки», бойовики якої в минулому були активно залучені в збройні зіткнення з ідеологічними противниками як в самій Туреччині, так і за кордоном (наприклад, у ФРН, де турецька діаспора виявилася розколотою за ідеологічним принципом) . Деякі дослідники вважають, що ПНД, що відстоює ідею переваги турків над іншими народами, користується таємним покровительством впливових груп в державних структурах (в першу чергу, в армії і розвідки).

Посилання на основну публікацію