Офіційна ідеологія Китаю

Китайська цивілізація є однією з найдавніших у світі, її високорозвинена і самодостатня культура справляла значний вплив на сусідні держави.

У Китаї з давніх часів зміцнилася традиційна китаєцентрістська модель світоустрою, згідно з якою ойкумена представлялася як крутий, центр якого займав китайський народ. У період династії Інь (XIV-XI століття до нашої ери) була розвинена концепція про «чотирьох землях» і «чотирьох морях», що лежать навколо «Великого міста Шан», що знаходиться в центрі Піднебесної. Пізніше це іньське уявлення про «Великий місті Шан», що лежить в центрі Піднебесної, трансформувалося в протиставлення «хуа ся» (етнічної спільності китайців) – «мань» (сусіднім варварським племенам) в епоху Чжоу (XII-III століття до нашої ери). Потім сформувалося поняття «Чжунго» – Серединні царства. Пізніше, в епоху імперії Хань, це поняття, понимавшееся вже як Серединна держава, протиставлялося поняттю «Вайго» (чужоземні держави), а пізніше поняття «вайфань» (іноземний васал). Конфуціанська традиція дотримувалася концепції про якісну відмінність між жителями «центру Піднебесної» і «периферійними народами».

Таким чином, в поданні китайської традиції Серединна держава розглядалося як центр Піднебесної, де сили «інь» і «янь», які породжують все суще, перебували в гармонійному відповідно. Чим далі від центру і культурного впливу китайської цивілізації жили народи, тим більше був зміщений баланс цих сил і, відповідно, тим нижче була ступінь їх розвитку. Ця егоцентрична концепція була взята на озброєння й іншими подальшими династіями і простежується донині.

У тексті конституції КНР згадується про спроби капіталістичних країн ущемити національну гордість китайців і чиним свавілля іноземців в XIX – початку XX століття. Так, в Преамбулі Конституції говориться, що з 1840 року Китай став перетворюватися в напівколоніальну країну, але народ Китаю вів довгу героїчну війну за національну незалежність і звільнення, демократію і свободу. У 1949 році народ Китаю під керівництвом КПК виконав історичну місію повалення імперіалізму, феодалізму і бюрократичного капіталізму, ставши справжнім господарем своєї країни.

Національна ідея сучасного Китаю тісно переплітається з офіційною ідеологією комунізму. Згідно з конституцією, Китай знаходиться і ще довгий час буде перебувати на ранній стадії розвитку соціалізму. Проте в Китаї вже встановилася демократична диктатура народу на чолі з робочим класом. Стратегічна мета китайського народу полягає в побудові соціалізму по китайської моделі, щоб в кінцевому підсумку перетворити Китай в потужну й процвітаючу соціалістичну державу з високим рівнем культури і демократії.

У Китаї мають місце ідеологічні розколи і конфлікти. Зокрема, як системно-ідеологічний конфлікт можна охарактеризувати протистояння уряду Пекіна і Тайбея (тайванський питання), конфлікт центрального уряду КНР з продемократичними партіями Гонконгу, конфлікт уряду КНР з емігрантським урядом Далай-лами (тибетський питання), конфлікт центрального уряду КНР з Ісламським рухом східного Туркестану (СУАР), конфлікт з сектою Фалуньгун.

Посилання на основну публікацію