Об’єднання Румунії

У 1856 році почалася кампанія по створенню союзу Валахії і Молдавії. Паризька хартія європейських держав санкціонувало об’єднання зі збереженням широкої автономії обох князівств. 17 січня 1859 року окремі збори двох князівств обрали Олександра Іоана Кузу правителем обох князівств. Його кандидатура була санкціонована Османською імперією і провідними європейськими державами.

Куза провів ряд реформ, які викликали невдоволення боярської знаті. Були обмежені її привілеї, введені вибори до національних зборів (з високим цензом), почалася помірна аграрна реформа. З 1863 року реформи проводив уряд М. Когелнічану, одного з лідерів об’єднавчого процесу і румунського лібералізму. Після перевороту 23 лютого 1866 року Куза покинув престол. Князем був проголошений Карл (Кароль) Гогенцоллерн. Він був визнаний Османською імперією. У 1877-1878 роках Румунія виступила на стороні Росії в російсько-турецькій війні і за рішеннями Берлінського конгресу здобула незалежність від Османської імперії і отримала Північну Добруджу з портом Констанца. У 1881 році Румунія стала королівством. Після смерті Кароля I Гогенцоллерна на престол зійшов Фердинанд I. У парламенті змагалися консерватори і націонал-ліберали.

Посилання на основну публікацію