Об’єднання Німеччини і сучасна ФРН

Прихід до влади в СРСР М. С. Горбачова і перебудова сприяли тому, що в 1990 році відбулося об’єднання Німеччини. Як М. С. Горбачов, так і канцлер Гельмут Коль розуміли історичну необхідність такого кроку, а на хвилі перебудови в Радянському Союзі такий крок мав ще й ідеологічний зміст, демонструючи початок нової епохи у відносинах Сходу і Заходу на базі дружби і партнерства. У самій НДР перебудова в СРСР спочатку не знайшла схвалення серед партійних лідерів, однак процеси лібералізації, що охопили всю Східну Європу, зупинити вже було вкрай важко. У НДР почалися масові демонстрації з вимогами зміни режиму.

9 листопада 1989 року Берлінська стіна була демонтована (точніше – частково зруйнована), що стало символом закінчення холодної війни і початком нових відносин в Європі. Навесні 1990 року в країні пройшли перші вільні вибори, на яких перемогу здобули партії, які закликали до об’єднання з ФРН. СЄПН перетворилася в Партію демократичного соціалізму (ПДС). У серпні 1990 року в НДР були створені 5 федеральних земель. 3 жовтня НДР офіційно припинила своє існування, увійшовши до складу ФРН. Для Німеччини це означало об’єднання двох частин після майже п’ятдесятирічного розвитку нарізно.

Але як тільки зникла ейфорія, породжена возз’єднанням, стало ясно, що єдиної Німеччини доведеться вирішити цілий ряд серйозних проблем – перш за все проблему різного економічного розвитку східної та західної частин, а також подолати різницю менталітетів німців, що виникла за роки існування ліберальної ФРН і соціалістичної НДР. Уряд Коля намагався згладити економічний розрив між заходом і сходом (розрив за рівнем життя, доходів, безробіття). Частково цей процес здійснювався через систему допомоги багатих федеральних земель бідним, проте проблема як і раніше зберігається.

Проте нині Німеччина є одним з лідерів Європи як в економічному, так і в політичному плані. Вона входить в ЄС (провідна економіка зони євро), НАТО та інші міжнародні організації. У світлі реформування ООН Німеччина претендує на місце постійного члена в Раді Безпеки ООН (і користується підтримкою Росії в своєму прагненні).

Труднощі німецької інтеграції стали одним з фактів падіння популярності християнських демократів. У 1998 році на виборах перемогла коаліція соціал-демократів і «зелених» на чолі з Г. Шредером.

Посилання на основну публікацію