ОАЕ в 1971-2004 роки

У липні 1971 роки шість еміратів з семи, які входили до складу Договірного Оману, провели нараду, на якій було прийнято рішення про створення Об’єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ). 2 грудня 1971 року народження, відразу після відмови Великобританії від своїх прав на держави Договірної Оману, було оголошено про створення ОАЕ, до складу якого увійшли Абу-Дабі, Дубай, Шарджа, Ад-жман, Фуджейра, Умм ель-Кайвайн. Сьомий емірат, Рас ель-Хайма, приєднався до федерації 16 лютого 1972 року.

Президентом ОАЕ був обраний правитель Абу-Дабі шейх Заїд Бен Султан Аль Нахайян, віце-президентом – правитель Дубая шейх Рашид Бен Саїд Аль Мактум. Новий президент підписав договір про дружбу з Великобританією, який анулював усі попередні угоди, укладені між Еміратами-членами ОАЕ і британським урядом. Тимчасовою столицею був обраний Абу-Дабі. У тому ж році ОАЕ були прийняті в Організацію Об’єднаних Націй і Лігу арабських держав.

Становлення ОАЕ проходило в досить напруженій зовнішньополітичної обстановці. Іран і Саудівська Аравія, маючи територіальні претензії до Абу-Дабі і Шарджі, відмовилися визнати нову державу. З Саудівською Аравією невирішеним залишалося питання про приналежність оазису по Ель-Бураймі. В результаті переговорів в серпні 1974 року Абу-Дабі і Саудівська Аравія уклали між собою угоду, за якою були визнані права Абу-Дабі і Оману на оазис.

За два дні до проголошення незалежності ОАЕ іранські війська висадилися на острові Абу-Муса (частина території емірату Шарджа) і окупували стратегічно важливі острова Великий і Малий Томб, що належали Рас ель-Хайме. Цей територіальний спір як і раніше залишається неврегульованим.

Розпочата в 1980 році ірано-іракська війна підштовхнула інші країни Перської затоки до створення регіональної організації, що сприяє узгодженню взаємних інтересів і вирішення проблем безпеки. У 1981 році ОАЕ, Кувейт, Бахрейн, Катар, Саудівська Аравія, Оман сформували Рада зі співробітництва арабських держав Перської затоки. У той же час в ході ірано-іракської війни правителі окремих еміратів підтримували різні сторони: одні – Ірак, інші зберігали дружній нейтралітет з Іраном. Свого максимуму протиріччя між Еміратами досягли в червні 1987 року, коли в Шарджі сталася спроба палацового перевороту: шейх Султан ібн Мухаммед Аль Касімі був змушений відректися від престолу на користь свого брата, Абдель Азіза Аль Касімі. Президент країни шейх Заїд Бен Султан Аль Нахайян (правитель Абу-Дабі) підтримав домагання на владу Абдель Азіза, в той час як віце-президент і прем’єр-міністр Рашид Бен Саїд Аль Мактум (правитель Дубая) заявив про свою підтримку шейха Султана. У конфлікт втрутився Вища рада, що відновив повноваження шейха Султана і оголосив претендента наслідним принцом.

У 1990 році після вторгнення Іраку в Кувейт ОАЕ приєдналися до очолюваної США багатонаціональної коаліції сил і надали їй як фінансову підтримку у вигляді 6,5 мільярда доларів, так і військову, направивши частину своїх військ в зону конфлікту. Після закінчення війни ВМС США і Великобританії продовжували використовувати порти ОАЕ.

В цілому 1990-і роки відрізнялися внутрішньополітичну та економічну стабільність.

Після терористичних атак 11 вересня 2001 року на Нью-Йорк і Вашингтон уряд ОАЕ розірвало дипломатичні відносини з рухом «Талібан» в Афганістані. Крім цього були заморожені рахунки понад півсотні організацій і приватних осіб, підозрюваних США у фінансуванні терористичних рухів, центральним банком ОАЕ вжиті заходи щодо посилення контролю за грошовими потоками.

Під час військової операції в Іраку в 2003 році в ОАЕ розмістилися війська США. Після офіційного оголошення про припинення бойових дій країна надала істотну гуманітарну допомогу Іраку.

2 листопада 2004 помер президент країни Заїд бін Султан Аль Нахайян. 3 листопада 2004 року Федеральна рада Об’єднаних Арабських Еміратів обрав новим президентом країни старшого сина шейха Заїда – шейха Халіфа Бен Заїда Аль Нахайяна.

Посилання на основну публікацію