Новітня історія Йорданії (з 1946 року)

Абдалла був незадоволений тим, що йому, нащадку пророка Мухаммеда, доводилося змінити такий бідної територією, що була глушині як в правління Османов, так і в більш пізній час. Як наслідок, їм виношувалися плани істотного розширення володінь, яке дозволило б створити близькосхідну імперію з виходом до Середземного моря ( «Велику Сирію»).

Шанс здійснити ці наміри з’явився в зв’язку з початком першої арабо-ізраїльської війни 1948-1949 років, в ході якої, незважаючи на поразку арабської коаліції в цілому, війська Абдалли зуміли зайняти і утримати Західний берег річки Йордан, що призначався для створення арабської держави в Палестині. У 1950 році Західний берег був приєднаний до основної території Йорданії і його жителям було надано йорданське громадянство.

Крім того, важливим військовим трофеєм став Східний Єрусалим, що мав велике духовне значення для мусульман і прихильників інших авраамічних релігій, хоча адміністративне значення Єрусалима в Йорданії всіляко принижувати.

У очевидною перемоги була й зворотна сторона: в державі виявилося понад 450 тисяч палестинських біженців, які становили майже третину всього населення країни. Крім того, рівень соціально-економічного розвитку палестинців на приєднаних територіях був вище, ніж у корінного населення Йорданії (бедуїнів), що створювало певний конфліктний потенціал.

У 1951 році король Абдалла загинув від руки палестинця, підіслані змовниками. Старший син Абдалли Талал, якому дістався трон, в 1952 році видав новий, вельми ліберальний, текст конституції, що істотно зміцнило його позиції в країні. Разом з тим, незважаючи на вдалий початок правління, новий монарх не зміг довго протриматися при владі через прогресуючу шизофренії. Влітку 1952 року парламент, скориставшись відповідним положенням нової конституції, відсторонив короля від керівництва країною. Талалу успадковував його син Хусейн.

У 1957 році в Йорданії була заборонена діяльність політичних партій. Це було викликано тим, що король Хусейн запідозрив прем’єр-міністра, лідера що перемогла на парламентських виборах 1956 року. Націонал-соціалістичної партії, Сулеймана Наблус в намірах ліквідувати монархію.

У 1958 році король Хусейн зробив консервативне наступ уже в зовнішній політиці, здійснивши об’єднання Йорданії з Іраком (спочатку планувався союз з Саудівською Аравією). Ірак був королівством, де при владі теж стояли Хашимітів, і створення Арабської федерації Іраку і Йорданії бачилося противагою Об’єднаної Арабської республіці.

Останню раніше в тому ж році утворили Єгипет і Сирія, які одержували, таким чином, додатковий вага в справі арабської єдності, і король Йорданії не міг залишити цю обставину без відповіді. Федерація двох монархій перестала існувати після повалення Хашимітів в Іраку в 1958 році.

В ході невдалої для арабських країн війни з Ізраїлем в 1967 році Йорданія позбулася своїх придбань на Західному березі річки Йордан і Східного Єрусалиму, а разом з ними – близько половини промислових потужностей і чверті земель сільськогосподарського призначення.

З середини 1960-х років загони бойовиків Організації визволення Палестини, що розміщувалися на території Йорданії, фактично перетворилися на непідконтрольну уряду силу, дії якої, крім іншого, приводили до акцій відплати з боку Ізраїлю, яку завдають шкоди Йорданії.

Розпочаті конфлікти між йорданськими владою і палестинцями переконали короля Хусейна в необхідності усунути палестинську загрозу, і в ході наступальної кампанії національних збройних сил у вересні 1970 років бойовики зазнали поразки, незважаючи на підтримку сирійських військ, які почали йорданський місто Ирбид. Рік по тому під тиском влади палестинські бойовики перемістилися в сусідні країни.

В 1988 років, через рік після початку в Палестині інтифади проти Ізраїлю, Ліга арабських держав зайняла позицію, відповідно до якої управління територією Західного берега річки Йордан визнавалося виключною прерогативою ООП, і король Хусейн остаточно відмовився від усіх претензій на Західний берег.

1989-1990 роках ознаменувалися масовими заворушеннями, які були викликані економічними труднощами. У зв’язку з цим з метою зняття напруженості була зроблена політична лібералізація – проведення в 1989 році парламентських виборів і повне відродження багатопартійності в 1992 році.

У 1990 році Йорданія виявилася однією з небагатьох країн, які підтримали агресію Іраку проти Кувейту, що призвело до ускладнення відносин з сусідами і різкого скорочення обсягів одержуваної економічної допомоги. До 1996 року, після значного охолодження відносин з режимом С. Хусейна, нормальні відносини були відновлені з усіма арабськими країнами, раніше припинили допомогу королівству.

У 1994 році Йорданія стала другою арабською країною (після Єгипту), що підписала мирний договір з Ізраїлем і встановила з ним дипломатичні відносини.

У 1999 році король Хусейн помер і йому успадковував син, що став королем Абдаллою II. Новий монарх є прихильником соціально-економічного реформування країни, активного розвитку технологічних галузей економіки та освіти. Одним зі своїх завдань король проголосив і продовження політичних реформ.

Посилання на основну публікацію