Німеччина в 16-17 століттях

Реформація, що почалася в 1517 році з ініціативи Мартіна Лютера, стала важливою віхою в історії політичного розвитку Німеччини. Перевівши Біблію на німецьку, Лютер заклав основи німецької літературної мови. У 1525 році в Німеччині розгорнулася Селянська війна, яку очолили прихильники радикальної реформації і комуністичної утопії (Т. Мюнцер і інші). Незважаючи на поразку цього руху, воно заклало традицію німецького соціального радикалізму. Війна протестантів і католицького імператора тривала, поки Аугсбургский релігійний мир 1555 роки не закріпив принцип «чия земля, того і віра»; протестанти отримали такі ж права, як і католики; правителі земель відтепер могли самі визначати релігію своїх підданих. Все це призвело до подальшого ослаблення імперії: до політичної роздробленості додалася конфесійна. На цьому етапі Німеччина була на межі остаточного розколу на кілька незалежних держав.

У другій половині XVI століття в імперії почалася контрреформація, спрямована на відновлення виняткової ролі католицької церкви. Спроби встановити гегемонію католицизму в одній з провінцій імперії – в Чехії – привели до масових заворушень, які в 1618 році поклали початок Тридцятилітній війні. Правителі князівств боролися за власну незалежність, вимагаючи від імператора в першу чергу свободу у виборі релігії. Ув’язнений в 1648 році в Мюнстері і Оснабрюці Вестфальський мирний договір закріплював право підданих сповідувати будь-яку релігію. Цей договір поклав край релігійним сутичкам, проте привів до того, що і в середині XVII століття Німеччина залишалася роздробленою освітою. Німецькі землі (Баварія, Прусія, Саксонія) фактично перетворилися в самостійні центри влади, автономні політичні утворення.

Посилання на основну публікацію