Незалежна Молдова

У другій половині 1980-х років в Молдавії, як і в інших союзних республіках, виникає користується масовою підтримкою націоналістичний Народний фронт, який переконав у серпні 1989 року Верховна Рада надати молдавському мові статус державної і відновити латиницю. На цьому тлі 3 грудня 1989 року і 28 січня 1990 року в місті Рибниця і місті Тирасполь було проведено місцеві референдуми про автономію Придністров’я і створення Придністровської АРСР (за це рішення висловилися понад 90% брали участь в голосуванні). Прийнята 23 червня 1990 року Верховною Радою (ВР) МРСР Декларація про суверенітет супроводжувалася кампанією з засудженням передачі в 1940 році Бессарабії під юрисдикцію СРСР і закликами до реінтеграції з Румунією. Як крок у відповідь 19 серпня 1990 року гагаузьке меншість на півдні республіки проголосили створення «Республіки Гагаузія». Також влітку 1990 року на території Придністров’я (Лівобережний індустріальний район з центром в місті Тирасполь і населенням в 650 тисяч осіб, переважно росіян і українців) проходять референдуми про створення Придністровської Молдавської РСР. 2 вересня 1990 року в Тирасполі Другий Надзвичайний з’їзд депутатів всіх рівнів Придністров’я проголосив утворення Придністровської Молдавської РСР. Офіційний Кишинів порахував ці дії незаконними. На надзвичайній сесії ВР МРСР на початку вересня голова Президії ВР Мірча Снєгур був наділений широкими повноваженнями щодо встановлення прямого президентського правління в регіонах, які порушують конституцію. Міжнаціональне напруження тільки посилилося після того, як молдавське націоналістичний керівництво проігнорувало результати громадського референдуму (березень 1991 року) з приводу збереження СРСР. У своїй переважній більшості російське і українське населення республіки відкрито виступало проти офіційного курсу молдавського керівництва по зміцненню суверенітету і, на противагу діям офіційного Кишинева, підтримало в серпні 1991 року.

ГКЧП. Після провалу путчу республіка проголосила незалежність. На цьому тлі позиції прихильників швидкого об’єднання з Румунією ослабли, і виступала за цей крок група в складі Народного фронту перейшла в опозицію до прихильників незалежності на чолі з М. Снігур.

У грудні 1991 року між молдавськими військово-поліцейськими формуваннями і збройними формуваннями Придністров’я відбулися збройні зіткнення (перше зіткнення датується 2 листопада 1990 року). У березні – серпні 1992 року зіткнення розширилися до рівня збройного конфлікту із застосуванням важкого озброєння і авіації (з молдавської сторони). Інтенсивність бойових дій зменшилася після втручання командування російської 14-ї армії, дислокованої в Придністров’ї. Припинення вогню було досягнуто в результаті підписання 21 липня 1992 року президентом Росії Б. М. Єльциним і президентом Республіки Молдова М. Снігур Угоди про принципи мирного врегулювання конфлікту в Придністров’ї.

У серпні 1994 року в Молдавії була введена в дію нова конституція, яка закріпила президентсько-парламентську форму правління. У 1995 році на референдумі в Придністров’ї також була прийнята нова конституція, пройшли перші самостійні вибори в місцеві органи влади і верховний рада. Фактично в цей час траєкторії політичного розвитку Молдавії і Придністров’я значно розійшлися.

В кінці лютого 2001 року на позачергових виборах до парламенту Молдови перемогу здобули комуністи на чолі з В. Вороніним (понад 50% голосів), який став президентом республіки в квітні 2001 року. Певні надії на активізацію врегулювання конфлікту в Придністров’ї і відносин з Росією, які були пов’язані з перегрупуванням політичних сил в Молдові, не виправдалися. Уже в січні 2002 року плани уряду щодо надання російській мові статусу офіційної (з відповідним обов’язковим викладанням в школах) викликали масові багатомісячні протести. В результаті уряд відмовився від раніше заявлених планів. Надалі опозиція вдається до масових протестів проти будь-яких планів встановлення більш тісних відносин з Росією.

У липні 2004 року в Придністров’ї закриваються молдавські школи, викладання в яких ведеться з використанням латиниці, а не кирилиці. У відповідь Молдова вводить економічні санкції проти Придністровської Молдавської Республіки і виходить з переговорного процесу з врегулювання конфлікту.

На виборах, що відбулися в парламенті 4 квітня 2005 року, В. Воронін був переобраний на президентський пост. За нього проголосували 75 парламентаріїв (з 76 що взяли участь в даній процедурі).

На початку 2006 року відбулося погіршення відносин Молдови з Росією. Спочатку «Газпром» припинив подачу газу, оскільки Молдова відмовилася від закупівель газу за новими цінами. У березні 2006 року Росія ввела заборону на постачання молдавського вина (знятий для значної частини виробників восени 2007 року), викликавши фактичний параліч винної галузі республіки. Одночасно вибухнув «митний криза» в відносинах Молдови і Придністров’я в результаті вступу в силу нових митних правил, підтриманих в тому числі ЄС: відтепер всі вантажі з Придністров’я, що проходять через територію України, повинні мати позначку молдавської митниці. Придністров’я визнало цей крок актом оголошення блокади республіки і спробою її «задушити» економічно. У 2007-2008 роках завдяки зустрічам на вищому рівні діалог між Росією і Молдовою активізувався. 11 квітня 2008 року (вперше за сім років) відбулася зустріч між президентом Республіки Молдова В. Вороніним і президентом ПМР І. Смирновим. На початку квітня 2009 року після оголошення результатів парламентських виборів в Кишиневі пройшли акції протесту проти партії комуністів, яка, за попередніми даними, перемогла на виборах. Акції протесту переросли в масові заворушення, в ході яких значної шкоди було завдано будівлі парламенту і президентської резиденції. Президент Воронін назвав безлади «спробою державного перевороту» і звинуватив Румунію в їх організації. Опозиція зажадала перерахувати результати виборів, і Конституційний суд прийняв відповідне рішення. За підсумками повторного перерахунку Комуністична партія Республіки Молдова отримала 49,48% голосів виборців і перейшла в опозицію.

Посилання на основну публікацію