Незалежна Грузія

В кінці 1970-х – початку 1980-х років в Грузії виникли дисидентські і правозахисні групи на чолі з Звядом Гамсахурдія, Мерабом Костава, Георгієм Чантурія, Іраклієм Церетелі, що мали яскраво виражений націоналістичний характер. В умовах лібералізації і ослаблення радянської системи у другій половині 1980-х років грузинський націоналізм, що висував демократичні вимоги, отримав масову підтримку. Правозахисний рух в республіці продемонструвало антирадянську спрямованість дій та за підтримки створених в ті роки перших політичних партій стало виступати за вихід Грузії зі складу СРСР. На початку 1989 року в Тбілісі створено виражав такі вимоги «Народний фронт». У відповідь в Абхазії і Південній Осетії з’явилися два «інтерфронти», причому «інтерфронти» Абхазії виступив з ідеєю приєднання до Росії.

Ситуація ускладнилася після розгону 9 квітня 1989 року частинами Закавказького військового округу мітингу в Тбілісі, що призвів до людських жертв, а також внаслідок виявленої союзним керівництвом на чолі з М. С. Горбачовим нерішучості і непослідовності щодо відбувалися в Грузії процесів. Події в Тбілісі і уповільнена реакція Москви привели до повної дискредитації радянських органів влади і відповідно до стрімкого зростання популярності національної опозиції серед населення. 28 жовтня 1990 року на виборах до Верховної Ради Грузії перемогу здобула отримала 54% голосів коаліція Звіада Гамсахурдія «Круглий стіл – Вільна Грузія». Останній був обраний головою Верховної Ради.

Республіка почала явно демонструвати курс на вихід зі складу СРСР: Верховна рада оголосила про верховенство республіканських законів над усесоюзними. На цьому тлі 20- вересня 1990 року Південноукраїнська-Осетинський обласна рада проголосила Південно-Осетинської Радянську Демократичну Республіку і оголосив про намір об’єднатися з Північно-Осетинської АРСР, що входила до складу РРФСР. У свою чергу, Верховна Рада Грузії в грудні того ж року прийняв рішення про ліквідацію автономії Південної Осетії і введенні там надзвичайного стану, яке обернулося кровопролитними сутичками в Цхінвалі.

У березні 1991 року за рішенням влади Грузії на її території не проводився референдум про збереження СРСР, але був проведений референдум про незалежність Грузії, яку підтримала переважна більшість населення (явка на референдум – близько 95%, з них підтримали незалежність понад 90%). 9 квітня 1991 року на основі результатів республіканського референдуму Верховна Рада Грузинської РСР прийняла Акт про відновлення державної незалежності, а також проголосив дійсними Акт про незалежність 1918 року і Конституції 1921 року. 26 травня 1991 року Гамсахурдія (який отримав 87% голосів) переміг на перших в Грузії президентських виборах.

Однак замість стабілізації в країні почалася політична криза. Гамсахурдія зіткнувся з потужною опозицією в особі Національного конгресу (з вересня 1990 року виконував роль неофіційного парламенту), більшість в якому складали Національна партія незалежності на чолі з Іраклієм Церетелі і Національно-демократична партія (лідер – Георгій Чантурія). Збройні загони «Мхедріоні» Джаби Іоселіані та Національна гвардія під командуванням Тенгіза Китовані в кінці літа 1991 року заявили про підтримку опозиції і непокору режиму Гамсахурдія. У вересні 1991 року президент ввів в країні надзвичайний стан, яке не змогло зупинити ескалацію насильства.

Повномасштабні бойові дії в республіці розгорнулися в грудні 1991 року – почалася громадянська війна в Грузії. Збройна опозиція змогла на початку січня 1992 року взяти під контроль центральну частину Тбілісі, включаючи Будинок уряду. 2 січня 1992 року, після зустрічі з опозиційними лідерами, Джаба Іоселіані і Тенгіз Кітовані оголосили про позбавлення влади президента Гамсахурдія і заснування нового органу – Військової ради Республіки Грузія (в який увійшов і колишній голова уряду Тенгіз Сигуа). Гамсахурдія був змушений покинути Грузію.

10 березня 1992 Едуард Шеварднадзе (міністр закордонних справ СРСР в 1985-1990 роках, 1991 році; колишній Перший секретар ЦК Компартії Грузинської РСР в 1972-1985 роках) став головою створеного за рішенням Військової ради Державної ради, що складався з противників Гамсахурдія. У жовтні 1992 року на виборах до парламенту прихильники Шеварднадзе отримали більшість голосів, що послужило основою для створення в 1993 році проурядової партії – Союзу громадян Грузії.

Влітку 1992 року за активної участі Росії вдалося припинити військові дії в зоні грузино-осетинського конфлікту, куди були введені змішані миротворчі сили. Однак слідом за цим повномасштабні бойові дії почалися на території Абхазії, яка не бажала входити до складу Грузії. Протягом 1994 року грузино-абхазький конфлікт перейшов в стадію загасання без досягнення будь-якого прогресу у врегулюванні до серпня 2008 року коли Росія визнала незалежність Республіки Абхазія.

На тлі цих конфліктів прихильники Гамсахурдія спробували відновити владу зміщеного президента. У січні – вересні 1992 року відзначалися збройні зіткнення звіадистів (налічували, за деякими даними, до 3 тисяч чоловік) і урядових військ в Західній Грузії. Восени 1993 року Гамсахурдія спробував повернутися до влади, що призвело до відновлення громадянської війни в країні, і тільки в грудні урядові війська змогли придушити останні вогнища опору звіадистів.

У жовтні 1995 року була прийнята нова конституція Грузії, в якій було відсутнє визначення статусу Абхазії і Південної Осетії. Відновлений пост президента республіки зайняв переміг на виборах Шеварднадзе (який отримав 70% голосів). У середині 1990-х років йому вдалося різними засобами стабілізувати ситуацію в республіці (завдяки консолідації прихильників за допомогою створення Союзу громадян Грузії, домовленостями з помірною опозицією, придушення або вигнання лідерів непримиренної опозиції). У зовнішньополітичній сфері також були досягнуті деякі успіхи. По-перше, вдалося активізувати взаємодію з Росією, і в 1993 році Грузія вступила до СНД, в 1994 році була досягнута домовленість про розміщення російських миротворців в Абхазії, а в 1995 році підписано угоду про російських військових базах в Грузії. По-друге, були налагоджені контакти з провідними світовими державами і співробітництво з міжнародними організаціями, регулярно надавали Грузії фінансову допомогу.

У жовтні 1998 року стався збройний заколот солдатів і офіцерів (за версією уряду, прихильників Гамсахурдія) військової частини в місті Сенакі з настанням на Кутаїсі, пригнічений урядовими військами. Влітку 1999 року Росія звинуватила Грузію в пособництві терористам, який створив свої бази в Панкійської ущелини, звідки вони переходили на територію сусідньої Чечні. У серпні 2000 року з Панкісі в Абхазію був здійснений рейд загону чеченських бойовиків під командуванням Руслана Гелаева.

На парламентських виборах в жовтні – листопаді 1999 року Союз громадян Грузії зберіг більшість в парламенті, хоча і зіткнувся з конкуренцією з боку партії «Відродження», яку очолює голова Верховної ради Аджарії Асланом Абашидзе. У квітні 2000 року Шеварднадзе знову з великим відривом від конкурентів був переобраний на пост президента Грузії.

Посилання на основну публікацію