Незалежна Бельгійська держава в 19 – першій половині 20 століття

Частина населення Бельгії була незадоволена насильницьким об’єднанням з Нідерландами (перш за все франкомовне населення і католицьке духовенство, які побоювалися посилення ролі відповідно нідерландської мови і протестантської конфесії). Липнева революція 1830 року у Франції підхльоснула рух за незалежність в Бельгії. В результаті успішного перевороту було утворено нову незалежну державу, визнане провідними європейськими державами того часу.

Політична система нової держави представляла собою класичну конституційну монархію з системою, де виконавча влада була відповідальна перед парламентом. У вищому законодавчому органі домінувала коаліція двох партій – ліберальної і католицької. Незважаючи на деякі ліберальні тенденції, католицька церква отримала монополію на освіту і просвітницьку діяльність в країні.

У незалежній Бельгії почався національний підйом. До кінця XIX століття країна досягла високого рівня промислового розвитку, обігнавши багато лідирували європейські країни (так, Бельгія володіла самими протяжними залізницями в Європі). Швидко розвивалися машинобудування і сільське господарство. Створювалися перші корпоративні інститути – товариства, робочі організації і профспілки.

Розгорталася політична боротьба між лібералами і католиками. Секулярні ідеї лібералів знаходили підтримку в колах буржуазії, католиків же переважно підтримували бідні маси населення. Часом католицька партія брала гору. Так, в 1893 році був скасований раніше прийнятий закон про відокремлення церкви від освітніх установ, а також скорочений майновий ценз при голосуванні (право голосу отримали всі чоловіки старше 25 років, що суттєво збільшило чисельність політично активного електорату на підтримку католицької партії). Робочі об’єднання вели боротьбу за розширення і захист власних прав. До кінця XIX століття їм вдалося добитися дозволу страйків, легалізувати створення робочих коаліцій, була заснована Робоча партія Бельгії. Робітничий рух, що організує численні страйки і страйки, стало незалежною політичною силою. Конфлікт валлонів з фламандської частиною населення на грунті вимог про рівноправність двох мов і культур був дозволений. Законодавчим чином був зафіксований принцип двомовності: фламандський (нідерландський) мову поряд з французьким отримав статус офіційної мови у фламандських районах Бельгії.

У 1884-1885 роках король Леопольд II домігся міжнародного визнання свого колоніального підприємства «Вільна держава Конго». У 1908 році Конго стало колонією Бельгії. Однак варварські методи завоювання і експлуатації населення в Конго і в інших колоніальних володіннях Бельгії в Африці викликали критику в Європі.

До початку XX століття Бельгія перетворилася в країну сильного капіталістичного «центру». У королівстві почали складатися промислові монополії, які швидко перейшли до стадії активного інвестування в економіку периферійних країн – Корею, Китай, Єгипет, Персію і латиноамериканські країни.

Бельгія сильно постраждала в роки Першої світової війни. Німецьке командування розгорнуло військові дії проти Франції з захоплення Бельгії, яка зберігала в цій війні нейтралітет. У період окупації бельгійський уряд емігрувало в Гавр, де було оголошено про вступ країни у війну на боці Антанти. Хоча більша частина країни була окупована, протягом всієї війни бельгійські та британські війська утримували невелику частину країни, затиснуту між Північним морем і рікою Ізер. Паралельно коаліція бельгійських і французьких військ вела активні бойові дії в Африці, відвойовуючи німецькі колонії.

У міжвоєнний період, в умовах нестабільності та економічного занепаду, породженого світовою кризою 1930-х років, знову оголилися етнічні протиріччя. На хвилі цього конфлікту ультраправі руху знайшли широку підтримку (були створені такі об’єднання, як Бельгійська фашистська партія і Національна спілка фламандців). У той же час в парламенті продовжували домінувати три партії – ліберальна, католицька та Бельгійська робітнича партія.

У 1936 році Німеччина ввела свої війська в демілітаризовану Рейнську область. У зв’язку з загрозою з боку Німеччини Бельгія вийшла з Локарнских договорів 1925 роки (які гарантували недоторканність германо-бельгійського кордону) і денонсувала франко-бельгійську військову конвенцію. Всі ці заходи, вжиті королем Леопольдом III, означали повернення до політики нейтралітету.

Однак після розв’язання Німеччиною Другої світової війни нейтральна Бельгія виявилася беззахисною перед німецькою агресією. Франція і Великобританія направили свої війська з метою надання допомоги бельгійцям, але бельгійська армія не змогла протистояти переважаючим силам противника, і в кінці травня 1940 король Леопольд III підписав акт про капітуляцію (король і його родина були інтерновані німцями в Брюсселі, а в

Посилання на основну публікацію