Наука і культура Канади

Високий ступінь загальноекономічної залежності від США визначає специфічні риси діючої в К. системи «наука-техніка-виробництво». Контрольовані іноземним капіталом філії ТНК, як правило, не займаються великими самостійними проектами НДДКР і здійснюють головним чином допоміжні роботи по впровадженню у виробництво технологій, отриманих від материнських компаній. Багато ж промислові фірми, контрольовані національним капіталом, не мають достатніх організаційно-фінансових ресурсів для ведення масштабних НДДКР, необхідних для створення та впровадження у виробництво принципово нових продуктів і технологій. В результаті сфера промислових НДДКР досі залишається слабкою ланкою в національному науково-технічному комплексі. Це визначає і відносне відставання К. від інших провідних країн за загальним рівнем витрат на науково-технічну діяльність. У 2000 частка таких витрат у ВВП склала в К. 1,8% (середній показник по країнам – членам ОЕСР – 2,2%). При цьому держава в К. забезпечує більше 51% всіх прямих витрат на науку і впроваджувальницьку діяльність і, за даними порівняльних досліджень, надає великі податкові пільги компаніям, що ведуть НДДКР.

Примітно, що К. займає передові рубежі в цілому ряді областей фундаментальних і прикладних досліджень, в яких провідну роль відіграють університети і федеральні наукові центри. У числі таких областей атомна енергетика, використання інших традиційних і нетрадиційних джерел енергії; генетика і селекція; технології в гірничодобувній промисловості та в галузях лісопромислового комплексу, у сфері транспорту та телекомунікацій; медицина і фармацевтика; біотехнології; контроль над станом довкілля та заходи щодо її захисту від забруднення; освоєння багатств Світового океану. Держава в К. не здійснює великих витрат на НИ-ОКР військового призначення, а самі військові виробництва не становлять тут великої частки в економіці.
У 2002 за участю представників федеральних і провінційних властей, підприємницьких організацій, вузів і некомерційних дослідницьких центрів обговорювалося т. Н. План дій у сфері інновацій, фінансові параметри якого були згодом закріплені в економічній програмі федерального уряду. До 2010 намічено домогтися, щоб К. увійшла в «п’ятірку лідерів» за показниками розвитку НДДКР; як мінімум подвоїти федеральні асигнування на НДДКР; зайняти передові позиції за часткою якісно нових товарів і послуг у загальній сумі продажів приватних компаній. У федеральній бюджетною програмою на 2003-04 закріплені зобов’язання уряду протягом 5 років збільшити асигнування на НДДКР в державних наукових інститутах і університетських центрах, посилити підтримку НДДКР та інноваційної активності в підприємницькому секторі.

Канадську концепцію багатокультурності можна охарактеризувати як балансування між колективними та індивідуальними правами. Традиційно більше, ніж в США, визнання «колективних прав» тих чи інших груп (аборигенних, етнокультурних меншин) забезпечує позитивне відміну канадського суспільства. Асиміляції, з одного боку, і соціально-культурної ізоляції етнічних груп, з іншого, канадська концепція багатокультурності протиставляє можливість інтеграції різних груп, які зберігали своє особливе етнокультурне обличчя, в єдине самобутнє (у своєму різноманітті) загальканадських суспільство. Це насамперед належить до «народам – ??засновникам К.» – франкоканадцев і англоканадці. Обидва цих народу створили свою особливу культуру – літературу, драматургію, фольклор і сучасну музику, національні школи живопису, власне світосприйняття і стиль життя, особливості французької та англійської мови, що відрізняють їх від інших англо- і франкомовних націй сучасного світу.

Самобутня культура франкоканадцев – народу, який склався за більш ніж 300 років відокремленого розвитку у специфічній північноамериканської природному середовищу і більше двох століть політичної, економічної, а багато в чому і культурної ізоляції від Франції. За півтора століття французької колонізації (1608 – 1763) в К. осіло всього лише 10 тис. Переселенців (з них всього 1100 жінок, так що значна частина першопоселенців вступала в шлюби з індіанськими жінками). Після завоювання К. Великобританією (1763) їхні нащадки, які налічували до того часу 70 тис. Чол., Вже вважали себе канадцями, а французька імміграція в До практично припинилася. До складу франкомовного населення влилася також частина осіли тут британських солдатів з числа шотландських горців-католиків, а також ірландців, ассимилировавшихся з франкоканадцев на грунті релігійної спільності. Більшість франкоканадцев в побуті користується місцевим варіантом французької мови, сформованим на базі старовинного северофранцузского прислівники, з багатьма архаїзмами, англіцизмами і запозиченнями з індіанських мов, а також виниклими вже тут «канадізмамі». Ця мова, що отримав прізвисько «жуаль», проник в художню літературу, особливо в поезію, а драматургію і кінематограф підпорядкував собі настільки, що квебекські фільми нерідко йдуть у Франції з субтитрами.

Музичний фольклор франкоканадцев в значній частині відрізняється від французького: танцювальні мелодії («рили») виразно виявляють своє шотландське походження. Високо цінується творчість сучасних франкоканадского шансоньє. Франкоканадского авторами складені і музика і оригінальний текст загальканадських гімну («О, Канада!»); во «французької» К. зародилася і загальканадських символіка – зображення кленового листа на гербі і прапорі країни.

Присутність франкоканадского культурного елемента в країні відчувається повсюдно, і, на думку багатьох культурологів, саме він є найголовнішим чинником канадської самобутності, різко відрізняє канадське суспільство від американського.

Інший «народ-засновник» – англоканадці – виник на півтора століття пізніше, ніж франкоканадці, і складався в зовсім інших політико-демографічних умовах – поступово, в постійному контакті і при демографічної «підживленні» з боку історичної батьківщини – Великобританії та англомовного сусіда – США . Тим часом його основу в кін. 18 в. заклали т. н. «Лоялісти» – переселенці з США, які «не побажали стати американцями» і під час війни за незалежність США підтримували британську армію, а після її поразки бігли на ще не заселені франкоканадцев землі в залишилася за Британською імперією К. Пізніше до них додалися нові переселенці з Європи, але зберігся «лоялістскіе» дух законослухняності, консерватизму, прихильності до британської культури і незалежності від США.

За своєю фонетиці, лексиці та орфографії канадський варіант англійської мови займає проміжне положення між британським і американським.

Помітно відрізняються від американських набагато менш комерціалізована і по-європейськи більш стримана англоканадскую література, кінематограф (втім, тут першість належить швидше Квебеку, де створено кілька кіношедеврів світового рівня) і своєрідна національна школа живопису, ведуча початок від знаменитої «Групи семи» – безсумнівного вкладу англоканадцев у світове мистецтво. У народній музиці «англійської» К. (особливо в її східній частині), як, втім, і в інших жанрах мистецтва, і навіть у багатьох рисах національного характеру англо-канадців, чітко видно вплив шотландського елемента: частка шотландців серед вихідців з Британських островів в К. вище, ніж в США (тоді як частка ірландців – трохи нижче). Особливо помітна шотландська складова в місцевій культурі в Новій Шотландії, а також в Манітобі, культурі інших Степових і Атлантичних провінцій і серед англоканадцев Квебека.

Особливу заклопотаність канадців викликає культурна експансія США. Країна затоплена американської белетристикою, журнальної, кінематографічної продукцією, радіо- та телепередачами. Гостро постало питання про національну самобутність канадців, які не хочуть перетворюватися на жителів провінції американської культури. Тим часом багатоетнічні канадці мають власної яскравої та самобутньої музичної культурою, розвиненим фольклором, літературою та пресою на 60 мовах, власними школами живопису, розвиненим балетом та іншими жанрами театрального мистецтва, кінематографією. Федеральний уряд К., як і влада багатьох провінцій, вживають заходів, спрямованих на захист і розвиток національної культури народів та етнічних груп, що населяють К.

Посилання на основну публікацію