Національне господарство Туреччини

У класифікації Всесвітнього банку, опублікованій в середині 2007 року, Туреччина названа країною з економікою «доходу вище середнього рівня» (upper middle income). Борг Туреччини визначається як дуже високий (severely indebted).

У 2006 році індекс конкурентоспроможності економіки Туреччини склав 4,14, що дозволило їй зайняти 59-е місце в світовому рейтингу найбільш успішних економік (на 12 позицій вище рівня попереднього року).

Протягом останніх 20 років турецька економіка розвивалася вкрай нерівномірно: протягом 1990-х років в країні відзначалися негативні тенденції, які сприяли активному відтоку коштів в «тіньовий» сектор, який став чи не найбільш ефективною складовою економічної системи і притягує як приватних осіб, так і державних службовців (так, за деякими даними, в контрабанду в ті роки виявилися залучені навіть офіцери турецької армії, що служили по лінії НАТО на території Бельгії).

Негативні процеси досягли піку в 2001 році, коли настав гостру економічну кризу. Подолати його наслідки вдалося за допомогою посилення податкової політики і суворої реалізації програм МВФ, який надав країні значну підтримку. У 2002-2006 роках економіка Туреччини щорічно демонструвала показник зростання в 7,5%, що є одним з найвищих результатів в світі. У 2005 році була проведена деномінація ліри, що стало індикатором помітного прогресу в боротьбі з високою інфляцією.

Головною економічною завданням на сьогодні є подальша модернізація структури національного господарства, пов’язана, в першу чергу, зі зниженням традиційно високу частку сільського господарства (забезпечуючи близько 11% від ВНП і 4% експорту, воно надає зайнятість 26% населення) і зменшенням ролі держави.

В даний час здійснюється приватизація в цілому ряді сфер економіки (приватизація в енергетичному секторі вважається вкрай повільної).

Перешкодами економічного розвитку вважаються вельми великий зовнішній борг, високий рівень дефіциту бюджету, обумовлений масштабними державними витратами (в тому числі спрямованими на досягнення популістських цілей) і значним розмахом ухилення від податків, недостатній обсяг прямих іноземних інвестицій. Турецька економіка сильно залежить від коливань світової економічної кон’юнктури (зокрема, настроїв інвесторів і переваг туристів, які можуть змінюватися під впливом політичної обстановки, загрози тероризму та ін.).

Імплементація економічних критеріїв членства в ЄС є досить важким і витратним заходом, особливо з урахуванням відсутності конкретних гарантій прийняття країни до інтеграційного об’єднання. Разом з тим безсумнівні і плюси форсованого наближення до європейських стандартів.

Провідними галузями промисловості є текстильна (на неї припадає близько 1/3 всієї зайнятої в промисловості робочої сили), харчова, металургійна, видобувна промисловість, а також автомобілебудування та виробництво електроніки, де особливо важливий іноземний компонент.

Агропромисловий комплекс зайнятий вирощуванням бавовни, фруктів, зернових, тютюну і ряду інших культур, а також тваринництвом.

Однією з ключових галузей сфери послуг є міжнародний туризм.

Основні експортні групи: текстиль, одяг – 25,4; транспортні засоби – 9%; продукція електронного машинобудування – 8,1%.

Основні імпортні групи; паливо – 17,6%; продукція машинобудування – 15,9%; продукція електронного машинобудування – 8,5%.

Основні зовнішньоторговельні партнери – ФРН, Російська Федерація, США, Великобританія, Італія, Франція.

Туреччина не є країною-реципієнтом. Розмір зарубіжної допомоги в процентному відношенні від валового національного доходу дорівнює нулю, а розмір допомоги на душу населення в 2005 році – 6 доларів за поточним курсом.

Туреччина є важливою сполучною ланкою в транспортуванні нафти і природного газу в Європу через основні нафто- і газопроводи на території країни.

Населення Туреччини за станом на середину 2007 року становить 1,12% від загальносвітового.

Найбільшого поширення турецька мова отримала в таких країнах, як Болгарія, Кіпр, Греція, Македонія, Румунія. Також значна кількість мовців на турецькому мовою в країнах Західної Європи з великими турецькими діаспорами (в першу чергу, ФРН). Турецька мова має статус державної в Туреччині і на Кіпрі. Загальна чисельність мовців турецькою мовою – близько 75 мільйонів чоловік (точний підрахунок утруднений), що складає близько 1,13% від усього населення Землі.

Туреччина бере участь в ряді міжнародних організацій (докладніше – в розділі «Участь у міжнародних організаціях і режимах») – є членом НАТО, ОЕСР, ОВК, ООН, але не має статусу постійного члена Ради Безпеки ООН.

Загальний розмір внесків Туреччини в регулярний бюджет ООН в 2010 році визначено в розмірі 14 503 244 доларів США, або 0,617% внесків всіх країн-учасниць (у США – 22%).

Квота Туреччини в МВФ в 2010 році склала 0,55% від сукупного розміру квот, «вага» при прийнятті рішень – 0,55% від загального числа голосів (у США ці показники склали, відповідно, 17,09% і 16,74% ).

Туреччина не є учасником Паризького клубу країн-кредиторів.

Вплив Туреччини в різних міжнародних організаціях варіюється.

Як специфічний інструменту впливу слід розглядати і турецьку діаспору, яка в Європі становить до 5 млн осіб (в Західній Європі – близько 3 мільйонів, з яких понад 2 мільйонів проживає в ФРН; найбільша діаспора в Східній Європі – болгарська – налічує до 1,5 мільйонів чоловік), в США – близько 170 тисяч чоловік, в Російській Федерації – близько 100 тисяч.

Діаспора не пориває зв’язків з історичною батьківщиною. Значна частина коштів, які вдається заробити в Європі та інших регіонах світу, направляється в Туреччину для розвитку різної інфраструктури, надання допомоги постраждалим від землетрусів та ін.

Підтримуються, крім інших, і культурні контакти. Турецькі мігранти і за кордоном продовжують залишатися глядачами турецького телебачення і читачами турецької преси. За допомогою системи викладання у молоді підтримується знання турецької мови і релігії, в країнах перебування ведеться активне будівництво мечетей.

Для Туреччини існування великої і економічно важливою діаспори в Західній Європі є важливим аргументом на користь необхідності приєднання країни до ЄС.

Діаспора може використовуватися і в інтересах надання політичного тиску на країни перебування з важливих для Туреччини питань. Так, наприклад, турецькі мігранти, керовані представниками «Сірих вовків», влаштовували акції протесту проти створення курдської парламенту у вигнанні (Гаага), прийняття комітетом з питань зовнішньої політики Конгресу США резолюції про визнання геноциду вірмен в Османській Туреччині (Брюссель).

Від власне турецької діаспори слід відокремлювати діаспору турецьких курдів, що знаходиться з першої в конфліктних відносинах, що є проекцією основного конфлікту між курдами і турецьким державою. Чи не є політично однорідною і власне турецька діаспора, оскільки багато її представники опинилися за кордоном, щоб звідти вести боротьбу проти існуючого режиму, відстоюючи ліберальну, марксистську і інші альтернативи розвитку країни. Політична еміграція є об’єктом підвищеної уваги з боку турецьких спецслужб.

Туреччина має значні за чисельністю збройними силами (823 000 чоловік, 10 030 одиниць важкої техніки). За чисельністю і бойової потужності турецька армія – друга в НАТО.

Військовий потенціал Туреччини перевершує грецький, румунський, болгарський, український, іракський, азербайджанський, грузинський, вірменський, а також оборонні можливості Кіпру. Росія і Сирія мають більш значним військовим потенціалом.

Військовий потенціал Ірану формально поступається турецькому, проте в разі великого збройного конфлікту між двома країнами слід враховувати географічний, демографічний і ідеологічний чинники, які, наприклад, зірвали військові плани Іраку, перевершував Іран з точки зору якості збройних сил в ході ірано-іракської війни 1980 -1988 років.

Військова присутність Туреччини за кордоном відзначено на Кіпрі (Турецька Республіка Північного Кіпру) в кількості 36 000 чоловік. Туреччина не має ядерною зброєю або іншими видами зброї масового знищення.

Витрати Туреччини на оборону у відсотках від ВВП вище середньосвітових показників.

Туреччина має авіаційними системами 4-го покоління (216 винищувачів F-16). ВВС країни готуються отримати 100 винищувачів 5-го покоління F-35A, замовлених в США.

Посилання на основну публікацію