Національне господарство Сінгапуру

Республіка Сінгапур є промислово-розвинутою державою.

В економіці Сінгапуру важливе місце займає торгівля, переробка і транспортування нафти, при відносно невеликій частці обробної промисловості. У той же час намітилася тенденція зростання концентрації в обробній промисловості, що дало можливість країні вийти на ринки капіталомісткість продукції. Майже всі галузі обробної промисловості (суднобудівна, гумовотехнічна, електронна, легка) орієнтуються на зовнішній ринок. Питома вага експортного виробництва досяг 69%.

Зростає роль Сінгапуру як регіонального центру збору, обробки і передачі комерційних даних і інформації, консультативних та рекламних послуг, інжинірингу і так далі. Серйозні і скоординовані зусилля роблять держава і приватний бізнес з розвитку туризму, який перетворився в третій за значенням джерело надходження валюти.

В економіці країни велике значення має транспорт. Сінгапурський морський порт – третій в світі за обсягом оброблюваних в ньому вантажів, за обсягом обробки контейнерів порт ділить з Гонконгом 1-2-е місця в світі. Однак Сінгапур – перший в світі порт, оснащений сучасною комп’ютерною системою, повністю контролює хід навантаження і розвантаження контейнерів, розміщення їх на причалах, зберігання і так далі. Оснащення порту високо-технологічним обладнанням триває практично безперервно. За останні 10 років продуктивність праці в порту збільшувалася щороку в середньому на 11,3%.

В області зовнішньої торгівлі в останні роки тривав процес диверсифікації, що виразилася, зокрема, в випереджаючому розвитку торгово-економічних зв’язків Сінгапуру з НІС Тихоокеанського регіону. Вивіз продукції, виготовленої безпосередньо в Сінгапурі, збільшився на 27%, причому провідне місце в промисловому експорті зайняли засоби зв’язку, комп’ютери та їх елементи, побутова електроніка. Важливою статтею доходу є реалізація за кордоном програмного забезпечення для комп’ютерів.

Незважаючи на наявність висококваліфікованих і освічених місцевих кадрів, в країні відносно мало національних підприємців. Майже всі капіталовкладення і ініціативи в бізнесі надходять з-за кордону. Іноземних інвесторів приваблюють наявність висококваліфікованої робочої сили, слабкість профспілок і політична стабільність. Провідна роль у виробленні стратегії розвитку та контролю за виконанням індикативних планів залишається за державою. Сінгапур став великим фінансовим центром і джерелом технічної та комерційної інформації для сусідніх країн. Після відкриття нафти і природного газу на шельфі біля берегів півострова Малакка в Сінгапурі розмістилися штаб-квартири енергетичних компаній.

Ставка на економічне зростання була б неможлива без активної участі держави. В країні була розгорнута велика програма індустріалізації. У 1968 році був прийнятий Закон про зайнятість і поправка до Закону про виробничі відносини. У тому ж році був реорганізований Рада з економічного розвитку. У 1970 році була заснована монетарна влада Сінгапуру, формулює і здійснює державну монетарну політику. Були створені зони промислового розвитку. Міністри уряду, включаючи прем’єр-міністра Лі Куан Ю, були спрямовані в різні країни світу з метою залучення інвестицій. Були введені «податкові канікули» на 5-10 років. В результаті цих та ряду інших заходів Сінгапур став виключно привабливим для інвесторів, а також для експорту продукції переробних підприємств та імпорту сировини. Ефективне поєднання швидкої індустріалізації з транзитної портової торгівлею призвело до появи кінцевої продукції з високою доданою вартістю, що експортується в різні райони світу.

Одночасно велика увага була приділена розвитку індустрії послуг, пов’язаної з обслуговуванням заходять в порт суден і зростанням комерції, а також готельна і туристична індустрія.

Держава націоналізував цілу низку компаній, нездатних до самостійного виживання і розвитку, а також тих, чий курс не збігався з лінією держави (наприклад, «Сінгапур Пауер», «Паблік Утілітіс Борд», «Сінгапур Телекоммунікейшз», «Сінгапур Ейрлайнз»), то є компаній, які належали в основному до інфраструктури – енергопостачання, транспортним і телекомунікаційним послугам.

В останні роки були приватизовані також колишні монополії. «Сінгтел» і «Сінгапурські авіалінії» перетворилися у відкриті акціонерні компанії зі значним обсягом державних акцій. У 1960 році державою було збудовано аеропорт Чангі, головний з діючих нині 10 аеропортів.

До кінця 1980-х років, незважаючи на стійке високе економічне зростання і зниження безробіття, Сінгапур зіткнувся з конкуренцією сусідніх країн, що вивозять аналогічну продукцію за нижчими цінами. Держава висунула програму модернізації промисловості та розвитку індустрії високих технологій.

Держава також займається розвитком громадського транспорту, підтримує боротьбу за збереження навколишнього середовища через систему вкрай суворих штрафів – як наслідок, Сінгапур давно вже є одним з найбільш екологічно чистих міст Азії.

В області соціальної політики першорядне значення надається будівництву державного житла – як засобу вирішення проблем нетрів. Ще до проголошення незалежності в Сінгапурі була заснована Рада з розвитку житлового будівництва (СЖС), який успішно працює донині. Всього за одне десятиліття більша частина нетрів була розселені, громадяни отримали упорядковані квартири. Паралельно з виділенням великих фінансових коштів уряд різко посилило боротьбу з бюрократичною тяганиною і корупцією. Для заохочення власності на житло сінгапурцям було надано право викуповувати квартири за рахунок їх особистих заощаджень в Центральному пенсійному фонді. Уряд навмисно розселяли громадян різних національностей і конфесій в одних і тих же кварталах з метою зміцнення національної єдності. Вирішивши проблему на рівні мінімум, СЖС приступило до будівництва більш дорогих і якісних квартир. В даний час 80-90% сінгапурців проживає в квартирах, побудованих СЖС.

Уряд ввів практику державного посередництва в трудових сварках, тим самим вирішивши проблему соціальної напруженості.

Значні успіхи Сінгапуру в області економіки не в останню чергу пояснюються специфікою системи освіти, яка орієнтована на пряме практичне застосування, а не на інтелектуально-теоретичне. Технічних спеціальностей віддається очевидна перевага в порівнянні з гуманітарними. Освіта побудовано за принципом високої конкуренції, перевага віддається найбільш здібним і працьовитим учням. Це сприяє перетворенню випускників сінгапурських навчальних закладів в динамічно зростаючу, компетентну та численну робочу силу. Разом з тим існує проблема «відсіву» дітей, які не витримують конкуренції.

Система освіти відіграє найважливішу роль у формуванні єдності нації. Учні в обов’язковому порядку подорожують по Сінгапуру для вивчення своєї культурної спадщини. У школах введена церемонія підйому і спуску державного прапора.

Посилання на основну публікацію