Національне господарство Норвегії

У щорічній класифікації Всесвітнього банку, опублікованій в середині 2008 року, Норвегія названа країною – членом ОЕСР з економікою «високого доходу» (high income). Категорія Норвегії як країни-позичальника не визначається.

У рейтингу конкурентоспроможності економік світу Норвегія в 2008/2009 роках зайняла 15-е місце з 134 з показником 5,22 (максимальний показник – 7).

У період з 1945 по 1973 роки економіка Норвегії розвивалася з темпами зростання в середньому 4,7% на рік. Це були роки бурхливого підйому норвезької економіки, який відновлюється після Другої світової війни. Наступний період пов’язаний з почалися в 1970-х роках розробками нафтових родовищ. За період з 1973 по 2003 роки реальний ВВП в середньому щорічно збільшувався на 3,3%.

Відкриття запасів нафти дозволило Норвегії безболісно подолати кризу світової економіки в 1970-х роках, проте одночасно змінило саму норвезьку економіку, зробивши галузь, пов’язану з видобутком мінеральних ресурсів, центральним її елементом. На початку XXI століття Норвегія продовжувала демонструвати високі темпи зростання економіки (3-5% в 2004-2007 роках) багато в чому завдяки високим цінам на нафту і газ.

Норвегія помітно відрізняється від типових країн, які досягли стадії постіндустріального розвитку з переважною роллю сфери послуг. Картину змінює великий сектор видобутку та переробки мінеральної палива, на який в різні роки доводилося від 16 до 28% ВВП країни. Проте навіть в Норвегії велика частина ВВП створюється саме в сфері послуг (53%), і ця частка зростає.

У порівнянні з іншими країнами – членами ОЕСР в Норвегії більш значне місце займає державний сектор економіки: система охорони здоров’я, суспільне утворення, правоохоронні органи, армія.

Норвегія має розвинену систему транспорту, особливо морського (норвезький флот є одним з найбільших в світі – в 2004 році на нього припадало 6,7% світового тоннажу торгового флоту), комунікацій, фінансовим сектором. Щодо менша частка послуг у ВВП Норвегії в порівнянні з іншими промислово розвиненими країнами пояснюється великим значенням нафтогазового сектора, який збільшує питому вагу промисловості в ВВП.

Великі обсяги видобутої нафти і газу конвертуються в постійно збільшуються зобов’язання іноземців (покупців нафти) перед норвежцями, що знаходить відображення в швидких темпах нарощування золотовалютних резервів і з недавнього часу розмірів фонду нафтових доходів, а також в ВВП.

У найбільшій галузі промисловості Норвегії – нафтогазової – домінує державна компанія «СтатойлГідро» (StatoilHydro), утворена в 2006 році в результаті злиття «Статойл» і нафтового відділення «Норск Гідро» (Norsk Hydro). На момент здійснення операції частка норвезького уряду в об’єднаній компанії становила 62% капіталу. «СтатойлГідро» є найбільшою в світі компанією з видобутку мінеральних ресурсів з континентального шельфу і володіє найпередовішими технологіями в технічно складної морської видобутку нафти і газу. Норвегія займає 3-е місце в світі за обсягами експортованих енергоресурсів, поступаючись тільки Саудівській Аравії та Російської Федерації. У 2006 році королівство забезпечувало потреби ЄС в нафті і газі на 16% і 23% відповідно.

Серед інших секторів промисловості Норвегії можна виділити металургію ( «Норск Гідро» є одним зі світових лідерів в алюмінієвій промисловості), хімічну галузь (виросла на переробці нафтопродуктів), лісову, целюлозно-паперову та деревообробну галузі, остання з яких спеціалізується переважно на виробництві напівфабрикатів. 90% виробленої в Норвегії целюлози і паперу направляється на експорт. Кінцеві продукти представлені виробництвом добрив, фармацевтичної продукції, пластика, деревообробкою, будівництвом, машинобудуванням (головним чином виробництвом обладнання для видобутку нафти і суднобудуванням).

Норвегія – великий виробник і важливий експортер електричної енергії, виробленої головним чином на ГЕС (її виробництво схильне сильному коливанню в залежності від рівня води в річках). Майже всі електрогенеруючі підприємства і транспортна інфраструктура належать центральному уряду і муніципалітетам. Активно розвиваються альтернативні технології з виробництва енергії (вітрова, хвильова, сонячна), причому Норвегія, поряд з Данією, є одним з лідерів в цій області.

Частка сільського господарства в створюваної доданої вартості щорічно скорочується. До початку розробки нафтових родовищ сільськогосподарська галузь мала більшу питому вагу в народному господарстві. Отримуючи великі субсидії від уряду, вона і зараз забезпечує потреби країни на 50%, в тому числі повністю по продукції тваринництва, хоча є потреба в імпорті продовольчого зерна, тропічних і субтропічних фруктів.

Норвегія є одним з найбільших в світі експортерів риби і морепродуктів (2-е місце в світі після Китаю). У Норвегії отримав розвиток новий вид економічної діяльності – створення акваферм з розведення лосося, райдужної форелі і далекосхідного краба.

Як і в інших скандинавських країнах, держава в Норвегії відіграє значну роль у всіх сферах економіки, але особливо велике його значення в соціальній сфері.

За даними статистики північних країн, які ґрунтуються на національній статистиці, частка держави у ВВП Норвегії в 2005 році склала 54%, а частка витрат на соціальні цілі в загальних витратах держави в 2005-2006 роках досягла 70%.

У державній власності повністю або частково знаходиться 50 компаній, включаючи такі великі, як «СтатойлГідро» і ін. Державі належить третина акцій, що котируються на фондовій біржі Осло, а також 10% лісових угідь. Норвезьке держава є найбільшим наймачем робочої сили в країні (1/3 всіх зайнятих). Залізниці також знаходяться в державній власності.

Раніше в Норвегії діяла схема, при якій приватним компаніям вдавалося концесії на будівництво та управління гідроелектростанціями, проте пізніше вони були зобов’язані передавати об’єкти в державну власність. У 2007 році Європейська Комісія заборонила зобов’язувати приватні компанії повертати ГЕС державі, тому держава припинила видачу подібних концесій.

Всього, за даними організації «Heritage Foundation» за 2008 рік, приблизно половина норвезької промисловості знаходиться в руках держави.

Величезним важелем впливу держави є накопичений резервний фонд нафтових доходів (у 2006 році був перейменований в Державний пенсійний фонд Норвегії), який знаходиться під строгим контролем Стортингу і покликаний забезпечити захист довгострокових інтересів майбутніх поколінь.

Державний контроль над нафтовими ресурсами дозволяє вилучати значну частину нафтових доходів у бюджет, залишаючи розробникам родовищ лише так званий підприємницький дохід. Нафтогазова промисловість, крім звичайного податку в 28%, обкладається додатковим податком в розмірі 50%.

Кошти Фонду на 40% інвестуються Банком Норвегії в акції прибуткових компаній, а 60% – в облігації. 10% вкладається в компанії північноєвропейських країн, а 90% – в інші закордонні компанії. У деяких випадках інвестиції були здійснені невдало, але в цілому Фонд працює з прибутком. Інвестиції здійснюються відповідно до етичних критеріїв, які забороняють вкладати кошти в компанії, які виробляють озброєння, порушують екологічні норми або права людини. Норвегія вийшла на перше місце в світі за розмірами накопичень в розрахунку на одного жителя країни.

Після вичерпання нафтових і газових ресурсів допускається виділення коштів з Фонду на покриття негативного сальдо платіжного балансу, а також на підтримку соціальної сфери, проте в рік під суворим парламентським контролем має витрачатися не більше 4% коштів.

Розмір накопичень у Фонді можна порівняти з річним ВВП країни і, за оцінками, в майбутньому повинен перевищити його.

Освітня і система охорони системи Норвегії є повністю безкоштовними і фінансуються за рахунок податкових надходжень. У 1967 році всі види соціальних допомог в Норвегії були зібрані воєдино в Національну систему страхування, яка в разі необхідності дозволяє отримувати допомогу у випадку хвороби або безробіття, пенсію по старості або інвалідності, допомоги одиноким матерям та усяких і так далі. Введення Національної системи страхування призвело до помітного підвищення частки соціальних витрат у ВВП (з 1/3 до 1/2), тому історики називають його «соціальною революцією».

В даний час йде обговорення проекту реформи пенсійної системи, яка, за попередніми планами, має розпочатися в 2010 році. Метою реформи ставиться створення стимулів для пізнішого виходу на пенсію і більш активне використання приватних накопичень під час періоду трудової діяльності для отримання в старості більш високої пенсії. Передбачається, що планована реформа не повинна змінити суті норвезької пенсійної системи, в основі якої, як і раніше буде лежати бюджетне фінансування.

У випадку з Норвегією велика роль уряду в регулюванні господарського життя виправдана не тільки історичною традицією і соціальними вимогами, але і дуалізмом національної економіки. Остання фактично розпадається на дві частини: «шельфовую» і «материкову» економіки, які сильно розрізняються по динаміці, факторів розвитку та методів регулювання. У такій маленькій країні ці сегменти неминуче повинні були бути взяті під контроль держави, оскільки в іншому випадку з’явився б новий джерело влади.

«Скандинавська модель» соціальної держави гальмує інтеграцію Норвегії з ЄС. Як стало очевидно на сьогоднішній день, проект ЄС спрямований на роздержавлення та лібералізацію економіки Європи, що суперечить базовим принципам економічного укладу Норвегії. У разі офіційного вступу в Євросоюз норвезькому уряду довелося б проводити реформи трьох основ національної економіки: соціальної сфери, енергетики (ЄС проводить реформу всієї енергетичної системи Європи на принципах конкуренції і приватизації) і рибальства (в ЄС діє невигідний для Норвегії механізм перерозподілу квот).

Норвегія здійснює економічне співробітництво з ЄС через механізм Європейського економічного простору. Вона взяла на себе зобов’язання ввести в своє законодавство цілий комплекс норм і стандартів, що діють в ЄС, і щорічно виплачувати внесок на користь ЄС (в розмірі, еквівалентному внесками країн-учасниць в бюджет ЄС), за що на неї поширюються всі «чотири свободи» учасників «спільного ринку».

Основними зовнішньоторговельними партнерами Норвегії є країни ЄС (особливо Великобританія, Німеччина, Нідерланди, Швеція, Данія), США, Китай.

Посилання на основну публікацію