Національне господарство Кіпру

Після досягнення в 1960 році незалежності Кіпр протягом ряду років був країною з аграрно-індустріальною економікою, що випробовувала на собі сильний вплив світової кон’юнктури і циклічності розвитку країн і ринків, з якими був тісно пов’язаний. У 1973 і 1979 роках спостерігалися найпомітніші хвилі інфляції в економіці країни, яка гостро потребувала структурній перебудові, відчувала значний брак енергоресурсів і коштів на їх придбання. У 1974-1975 роках економіка острова була дезорганізована в зв’язку з втратою майже половини аграрно-промислового потенціалу, наявністю 200 тисяч біженців греків-кіпріотів з окупованих Туреччиною північних районів острова (все населення острова в той момент складало близько 600 тисяч чоловік). З тих пір на острові функціонують дві економічні системи (греків-кіпріотів і турків-кіпріотів), слабо взаємодіють між собою.

З економічної точки зору греки-кіпріоти досягли більшого успіху, ніж їхні сусіди з північної частини острова. У 1975 році була розроблена спеціальна «агресивна» економічна програма, яка передбачала скорочення бюджетного дефіциту, введення економічних стимулів і залучення прямих інвестицій. Протягом 1980-х років спостерігалися зростання економіки і зниження рівня безробіття. До 1990 року кожен рік республіку відвідували понад мільйон туристів, в 2005 році – понад 3, 5 мільйона чоловік, здебільшого із Західної Європи. Була розроблена і реалізована програма будівництва готелів уздовж узбережжя за рахунок коштів іноземних інвесторів. Помітно зросли промисловість і торгівля. Криза в Лівані в 1980-х років дозволив республіці набути статусу регіонального фінансового центру. Вже до 1987 року на Кіпрі функціонували 16 офшорних банків. З початку 1990-х років греки-кіпріоти розширили частку туристичного сектору в економіці, одночасно диверсифікуючи і розвиваючи промисловий сектор. Мала значення і економічна допомога Кіпру, в тому числі безоплатна. Тільки по лінії ООН щорічна безоплатна допомога кіпрським біженцям, яка виявлялася виключно адресно, становила 15 мільйонів доларів США в рік. Реалізація спеціальних програм будівництва житла для біженців привела до буму в будівництві та суміжних галузях. Наявність трьох великих британських військових баз, де в якості цивільного персоналу в окремі періоди працювали 8-10 тисяч греків-кіпріотів, також приносило досить відчутні доходи.

Позитивно позначалося на динаміці споживчого попиту присутність контингенту військ ООН на Кіпрі для підтримки розділової лінії між громадами. Всього за період перебування військ ООН ця організація витратила на їх утримання близько 2 мільярдів доларів США, значна частина яких в кінцевому підсумку була витрачена на Кіпрі (грошове забезпечення, житло для військового персоналу, транспортні витрати і так далі).

Таким чином, до кінця 1990-х років в результаті впливу ряду факторів (в тому числі неекономічного характеру) економіка Кіпру перетворилася з аграрно-індустріальної (1970-ті роки) в високоприбуткову економіку послуг, частка яких у ВВП перевищує, за даними Центрального банку Кіпру (2006 рік), 75%. Частка сільського господарства – 4%, будівництва – 6,8%, промислового виробництва – менше 10% (всі дані на 2003 рік), кустарних промислів – 3%. Сфера послуг вельми диверсифікована, проте найважливішими секторами є: міжнародний туризм, фінансові та ділові послуги (в основному пов’язані з реєстрацією підприємств з пільговим оподаткуванням), морські перевезення і телекомунікації. Разом з тим домінування цих секторів при слабкості промислового виробництва є загрозою в умовах глобальної фінансової кризи.

В результаті особливостей економічного розвитку ВВП на душу населення з 1960 року збільшився більш ніж в 15 разів (за паритетом купівельної спроможності – в 6,3 рази), що дозволило грекам-кіпріотам за рівнем і якістю життя увійти в групу країн-лідерів. Саме ці обставини, а також розрахунки на ослаблення суперництва між Туреччиною і Грецією стали вирішальними при прийомі Республіки Кіпр в ЄС, не дивлячись на те що перспективи кіпрського врегулювання туманні.

Майбутнє кіпрського врегулювання загрожує невизначеністю, в тому числі з причини несумісності економічних систем двох громад. Економіка громади турків-кіпріотів повністю прив’язана до економічної системі Туреччини і відчувала в 1970-1990-х років ті ж труднощі, що і турецька економіка. На початку 1990-х років подушний ВВП турецько-кіпрської громади становив лише одну третину від цього показника в грецькій частині острова. Економічні проблеми збільшувалися поганим станом інфраструктури, некваліфікованою робочою силою і величезною інфляцією. Однак найбільш важким перешкодою на шляху економічного розвитку для турків-кіпріотів була необхідність отримати міжнародне визнання. Його відсутність автоматично позбавляло ТРПК міжнародної допомоги і ускладнювало налагодження міжнародних зв’язків. У другій половині 1990-х років у зв’язку з економічною підйомом в Туреччині помітним став і підйом економіки Північного Кіпру за рахунок розвитку туристичного сектора, торгівлі, в меншій мірі – зростання сільськогосподарського виробництва і фабричної промисловості (великих підприємств з кількістю зайнятих понад 150 чоловік на півночі Кіпру немає), експорту овочів і фруктів. Греки-кіпріоти після вступу в ЄС дозволили допуск в свою зону турецько-кіпрських робочих (в основному в будівництво), проте заходи довіри поки не привели до відновлення повноцінної торгівлі між двома громадами.

За оцінкою експертів, за поточного стану справ в кіпрському врегулюванні будь-яка відкритість турецько-кіпрської економіки призвела б до миттєвого домінування в ній греко-кіпрського капіталу з усіма наслідками, що випливають політичними наслідками. У зв’язку з цим зближення позицій сторін, в тому числі в питаннях створення єдиної економіки, реалізації так званих «чотирьох свобод» (володіння і захисту власності, руху людей, товарів і капіталів), буде вельми повільним.

З 1 січня 2008 року Республіка Кіпр увійшла в зону євро.

У щорічній класифікації Всесвітнього банку, опублікованій в середині 2008 року, Республіка Кіпр названа країною з економікою «високого доходу» (high income). Категорія Республіки Кіпр як країни-позичальника не визначається.

У рейтингу конкурентоспроможності економік світу Республіка Кіпр в 2008-2009 роках зайняла 40-е місце (з 134) з показником 4,53.

За даними Центру міжнародної торгівлі, основними експортними товарами є (2006 рік): мінеральне паливо, змащувальні масла, дистиляти та інше (18,19%); електричним та електронним обладнанням (13,74%); фармацевтична продукція (10,33%); транспортні засоби, виключаючи залізничний транспорт (9,78%); фрукти, овочі, горіхи та інше (7,78%); енергосилове обладнання (5,56%); тютюн і замінники тютюну (4,52%) і інше.

За даними Центру міжнародної торгівлі, основними імпортними товарами є (2006 рік): мінеральне паливо, змащувальні масла, дистиляти та інші (18,17%); транспортні засоби, виключаючи залізничний транспорт (11,16%); електричним та електронним обладнанням (8,30%); енергосилове обладнання (8,14%); сталь і чавун (2,92%); меблі, світильники та інше (2,85%); фармацевтична продукція (2,64%); пластмаси та вироби з них – 2,64%) і інше.

Головними зовнішньоторговельними партнерами Республіки Кіпр є: Греція, Італія, Німеччина, Великобританія та інші.

Посилання на основну публікацію