Націонал-соціалізм в Німеччині

В умовах гострої соціально-економічної кризи зріс вплив радикальних сил – нацистів і комуністів. На виборах до рейхстагу в 1930 році Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (НСДАП), очолювана Адольфом Гітлером, посіла друге місце (близько 18%) слідом після СДПН. А вже в липні 1932 року нацисти з 37,5% голосів стали найбільшою партією в рейхстазі (після листопадових виборів вони втратили частину місць, але залишилися найбільшою парламентською партією). Побоюючись посилення лівих націоналістів і комуністів, 30 січня 1933 року рейхспрезидент Пауль фон Гінденбург під тиском великих промисловців і землевласників призначив А. Гітлера рейхсканцлером і доручив йому сформувати кабінет міністрів. Права політична еліта розраховувала, що складають меншість в уряді нацисти залишаться під контролем своїх консервативних партнерів. Однак під приводом комуністичної змови, нібито пов’язаного з підпалом рейхстагу 27 лютого 1933 року, Гітлер фактично здійснив державний переворот, здійснивши чистку парламенту і отримавши надзвичайні повноваження.

На виборах 5 березня, проходили в атмосфері терору, НСДАП отримала вже 44% голосів. Гітлер став проводити політичний курс, спрямований на послідовне знищення плюралізму в суспільстві і встановлення тоталітарного режиму.

Влітку 1933 року в Німеччині була введена заборона на діяльність всіх політичних партій, крім НСДАП (згідно із законом про надзвичайні повноваження). Потім була припинена діяльність профспілок і ліквідована свобода преси. Націонал-соціалізм фактично анулював традиційне для Німеччини федеративний устрій країни. На чолі земель були поставлені гауляйтери, які підпорядковувалися Гітлеру, а землі втратили будь-якої самостійності – як політичної, так і економічної. Гітлер розгромив радикальне крило своєї партії ( «ніч довгих ножів» 30 червня 1934 роки), продемонструвавши прагнення до консолідації національної еліти. 2 серпня 1934 року Гінденбург помер, і Гітлер став одночасно канцлером і президентом Німеччини (втім, Гітлер став офіційно називатись не рейхспрезидентом, а фюрером – «вождем»).

У країні швидкими темпами почалася мілітаризація. Гітлерівська Німеччина вела підготовку до війни. У 1933 році вона вийшла з Ліги Націй. У 1936 році в демілітаризовану після Першої світової війни Рейнську зону увійшли частини німецької армії. Політика лідерів європейських країн відносно Німеччини в 1930-х роках отримала назву «умиротворення» і характеризувалася готовністю йти на серйозні поступки Гітлеру. В першу чергу це було пов’язано з тим, що в очах глав європейських держав Гітлер був більш прийнятною альтернативою комунізму, загроза якого представлялася на той момент значно серйознішою. В результаті Гітлер практично не зустрічав опору при проведенні зовнішньої політики, яка ставала все більш агресивною. 12 березня 1938 був здійснений аншлюс Австрії (включена до складу Німецького рейху). Зрозумівши, що серйозної протидії не буде, Гітлер звернув увагу на Судетську область Чехословаччини, населену переважно німцями, і зажадав її приєднання до території Німеччини. Західні держави на чолі з Великобританією пішли назустріч вимогам Німеччини, закріпивши на Мюнхенській конференції 1938 року анексію Судетської області.

Однак подібна миролюбна політика європейських країн не змогла запобігти початку Другої світової війни. 1 вересня 1939 Німеччина напала на Польщу.

Протягом 1939-1942 років успіх був на боці Німеччини і країн, які підтримали агресію Гітлера, – Італії та Японії. В Європі німецькі війська, не зустрічаючи тривалого опору, окупували Польщу, Норвегію, Данію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, Францію (капітуляція 22 червня 1940 року), Югославію і Грецію (за участю союзників – Італії, Угорщини та Болгарії).

22 червня 1941 Німеччина зі своїми союзниками напала на Радянський Союз.

Після поразок під Москвою (грудень 1941 року), під Сталінградом (оточена угруповання німецьких військ і їх союзників остаточно ліквідована до 2 лютого 1943 року) та наступного контрнаступу радянських військ, ураження в Курській битві 1943 року, висадки американців і британців на Сицилії в липні 1943 року і відкриття другого фронту в Нормандії в червні 1944 року поразка Німеччини у війні стало неминучим. 2 травня 1945 року радянські війська взяли Берлін. 30 квітня 1945 Гітлер наклав на себе руки.

У ніч на 9 травня 1945 року було підписано акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Друга світова війна, розв’язана Німеччиною, завершилася в Європі (капітуляція союзника Німеччини – Японії – відбулася 2 вересня 1945 року).

Посилання на основну публікацію