Морське узбережжя

Сучасні морські узбережжя сформувалися під впливом післяльодовикового підняття рівня Світового океану, викликаного таненням обширних крижаних покривів. Тому в багатьох місцях поширені звивисті, порізані береги – результат проникнення моря в пониження на суші (інгрессионних берега).

При підтопленні морем річкових долин виникають РІАС – великі, складної деревовидної форми затоки.

Типові РІАС – Севастопольська бухта і затока Петра Великого в Японському морі.

Там, де гори, що покривалися древніми заледеніннями, межують з морем (узбережжя Норвегії, Південного Чилі, Шпіцбергена), в сушу глибоко, на десятки кілометрів, вдадуться фіорди – вузькі, з крутими берегами затоки (в минулому льодовикові долини). При підтопленні рівнин з великою кількістю пагорбів льодовикового походження виникає шхерний берег з величезною кількістю дрібних островів – шхер (узбережжя Фінляндії, Швеції). На північно-західному узбережжі Чорного моря, з між Одесою і дельтою Дунаю, численних лимани – підтоплені пониззя річок, що протікають по низинних рівнин. Різні типи берегів характерні для затоплених вулканічного, еолового та інших типів рельєфу. Особливо виділяються типи берегів, де острова відповідають поднятиям, а затоки – опускання земної кори (східне узбережжя Адріатичного моря, узбережжя Греції).

Дельти. У місцях впадіння в мілководні моря річок, що несуть велику кількість уламкового матеріалу, хвилі не справляються з їх виносом. Утворюються висунуті в море річкові дельти, що складаються з численних островів, розділених протоками. У великих дельтах – таких, як у Ніла, Волги, Міссісіпі, – сотні і тисячі островів і проток; кількість і обриси їх весь час змінюються.

Посилання на основну публікацію