1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Географія
  3. Міжнародний поділ праці – реферат

Міжнародний поділ праці – реферат

Територіальний поділ праці (іноді ототожнюється з географічним розподілом праці) у широкому розумінні – форма суспільного поділу праці, що представляє собою виділення і відокремлення галузей господарства і видів людської діяльності, а також спеціалізацію окремих регіонів, країн і народів на виробництві певних видів продукції для подальшої їх реалізації на зовнішньому ринку. Воно обумовлене економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних країн і територій та їх економіко-географічним положенням.

Територіальний поділ праці – окремий випадок його суспільного поділу, яке, як відомо, має ще й функціональні підрозділи:

– Загальне – поділ праці між великими сферами матеріального і нематеріального виробництва, такими як промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок та ін .;

– Приватне – поділ праці всередині великих сфер за галузями і підгалузями, таким як важка і легка промисловість, скотарство і землеробство, а також всередині них, наприклад, нафтовидобуток, металургія і автомобілебудування в рамках важкої промисловості;

– Одиничне – поділ праці усередині одного підприємства (виробництва), при цьому підприємство (виробництво) трактується як цикл створення закінченого товару.

Виробничий процес, розчленовуючись на відносно самостійні фази, не може не концентруватися по окремих видах і стадіях виробництва на певній території – в окремих країнах і регіонах. Так виникають два види територіального поділу праці: міжрегіональне – між регіонами однієї і тієї ж країни; міжнародне – між різними країнами.

Функціональні та територіальні види поділу праці у взаємозв’язку утворюють систему його суспільно-географічної організації. Як видно з рис. 1.3, міжнародний поділ праці (international division of labor) є складовою частиною системи його суспільно-географічної організації і виступає вищим рівнем територіального поділу праці. Його виникнення послужило початком формування міжнародного ринку, світової системи господарства та інтеграційним процесам.

Участь у міжнародному поділі праці дає можливість кожній країні мати доступ до освоєння природних ресурсів світу, в незалежності від їх розміщення, дозволяє найбільш повно і з найменшими витратами забезпечувати ними свої потреби. Приклад Японії і «нових індустріальних країн» Південно-Східної Азії з дуже обмеженими природними ресурсами свідчать про те, яку велику роль може зіграти міжнародний поділ праці в стрімкому розвитку національних економік.

Є кілька організаційних форм участі країн у міжнародному поділі праці:

1. Політика автаркії (економічна ізоляція) – країна відмовляється від будь-яких видів економічних зв’язків з іншими державами. Свого часу такого курсу в міжнародних відносинах дотримувалися феодальні Китай, Японія. У XX сторіччі, в певній мірі, така ж політика була характерна для соціалістичної Албанії, КНДР, М’янми (Бірма). Однак автаркія, як зазначає А. Г. Топчієв, швидше теоретична альтернатива, ніж практична реальність.

2. Політика вільної торгівлі, яка повністю відкриває внутрішній ринок для міжнародної торгівлі. Свого часу затятим прихильником такої політики була Великобританія, що мала значні переваги у виробничих технологіях і морських комунікаціях в порівнянні з іншими країнами. Однак її пропозиція «відкритих для торгівлі кордонів» успіху не мало, оскільки інші держави побоювалися могутньої конкуренції Великобританії, яка могла б придушити виробництво їх національних економік своїми висококонкурентними товарами. В даний час принцип вільної торгівлі прагнуть впровадити в міжнародну практику за допомогою механізмів Світової організації торгівлі (СОТ) високо розвинені країни.

3. Політика протекціонізму (меркантилізму). Зараз є найбільш поширеною. Кожна країна захищає в міру потреби внутрішній ринок від іноземної конкуренції за допомогою митних тарифів і квот. У наш час такий напрямок у зовнішньоекономічних зв’язках отримало назву «помірної торговельною політикою». У ній з’єднуються в розумних пропорціях елементи вільної торгівлі і протекціонізму. Координація даних пропорцій здійснюється під «егідою» СОТ.

Початковими передумовами міжнародного поділу праці були природно-географічні відмінності між країнами. На зорі формування світового господарства виняткову роль в міжнародних економічних зв’язках відігравала торгівля тропічними культурами – на початку перцем і прянощами, пізніше – бавовною, цукровою тростиною, природними барвниками, натуральним каучуком та ін.

З кінця XIX століття, коли світове господарство вступило в машинну стадію виробництва, залежність міжнародного поділу праці від природних умов і природних ресурсів почала швидко зменшуватися. Економічна взаємозалежність між країнами, які експортують сировину і продукцію обробної промисловості, стала приймати істотну асиметрію. В даний час залежність національних економік від природних ресурсів відносно не велика, але повністю позбавитися від неї неможливо. Це обумовлено надзвичайно нерівномірним забезпеченням природними ресурсами різних країн і регіонів світу (наприклад, 90% запасів свинцю зосереджено в чотирьох-п’яти країнах, 80% олова – в трьох, 75% міді – в чотирьох, 70% бокситів – в трьох країнах [15, с. 117]).

У міжнародному поділі праці зросло значення економіко-географічного положення країн і регіонів. Класичним прикладом успішного використання зручностей економіко-географічного положення є Сінгапур, що перетворився на великий транспортно-інформаційний і фінансовий центр світового значення. Підвищилася роль розмірів територій країн, так як, чим більша площа, тим різноманітніше природні умови і ресурси і тим менша може бути залежність від імпорту сировини і палива. Як правило, великі країни характеризуються відносно не значною питомою вагою зовнішньоекономічної складової у своєму ВВП, а малі країни, більше залежні від зовнішнього ринку – більш значним.

Важливим фактором міжнародного поділу праці є населення, зокрема його чисельність, професійна підготовка, кваліфікація, інтелектуальний потенціал, різноманітність занять. Воно впливає на розвиток трудомістких галузей виробництва, структуру господарства, питома вага секторів економіки.

З територіальним (міжнародним і міжрегіональним) поділом праці найтіснішим чином пов’язане поняття «народнохозяйственная спеціалізація». Вона може бути: галузевий, внутрішньогалузевої, внутрішньогосподарської. Спеціалізація може також бути подетальной, предметної, постадійний (технологічної). При К> 1 – спеціалізація має місце, і вона тим вище в рамках міжнародного поділу праці, чим більше величина даного коефіцієнта.

Міжнародна народнохозяйственная спеціалізація тісно пов’язана з кооперацією. Зовнішньоекономічними каналами зараз переміщаються сотні тисяч напівфабрикатів і деталей. При цьому випереджаючими темпами зростає вузькоспеціалізоване, мало серійне і унікальне кооперування, пов’язане з поширенням новітніх технологій.

Широке трактування міжнародного поділу праці як відокремлення окремих видів людської діяльності необов’язково має на увазі його наступну кооперацію і обмін зробленими продуктами. Якщо міжнародний поділ праці засновано, насамперед, на специфіці забезпеченості країн природними ресурсами, то цілком логічно, що країни Африки спеціалізуються, в числі іншого, на виробництві тропічних фруктів, а країни Північної Європи на лові північних сортів риби, яку самі і споживають.

Економічною сутністю процесу міжнародного поділу праці є підвищення економічної ефективності виробництва тієї чи іншої продукції. У цьому випадку поділ праці має сенс тільки при його подальшому кооперуванні.

Провідною формою міжнародного поділу праці, що грунтується на спеціалізацію і кооперування, є транснаціональні корпорації (ТНК). На головних підприємствах ТНК зазвичай здійснюється складання кінцевої продукції, а виробництво і постачання комплектуючих виробів розподілені між численними постачальниками, що знаходяться в різних країнах світу. Може мати місце і зворотне явище – виробник певних деталей (комплектуючих) постачає їх фірмам, що випускають готову (кінцеву) продукцію. Прикладом такої міжнародної кооперації може служити британська компанія «Лукас индастриз», що поставляє комплектуючі вироби для автомобілебудування та тракторобудування фірмам «Брітіш Лейланд», Дженерал моторс »,« Форд »,« Крайслер »,« Фіат »,« Рено »,« Вольво »та багатьом іншим. У міжнародній кооперації кожна фірма прагне використовувати свої переваги: виробничі, організаційно-економічні, науково-технічні. Використовуються також історичні традиції та навички: виробництво годинників у Швейцарії, найтоншого фарфору в Китаї, художнього скла в Чехії і т. Д.

З міжнародним розподілом праці тісно пов’язана економічна інтеграція. Економічна інтеграція – процес зближення і взаимоприспособления окремих національних господарств. Забезпечується концентрацією і переплетенням капіталів, проведенням узгодженої міждержавної економічної політики. Розрізняють п’ять основних видів інтеграційних об’єднань:

1) двосторонні угоди про економічне співробітництво;

2) зона вільної торгівлі, коли країни-учасниці обмежуються відміною митних бар’єрів у взаємній торгівлі;

3) митний союз, коли вільне переміщення товарів і послуг всередині угруповання доповнює єдиний митний тариф по відношенню до третіх країн;

4) загальний ринок, коли ліквідуються бар’єри між країнами у взаємній торгівлі, для переміщення робочої сили і капіталу;

5) економічний союз, який передбачає на додаток до всіх перерахованих вище заходів проведення державами-учасниками єдиної економічної політики.

Сучасне світове господарство, інтеграційні устремління народів і країн розвиваються під впливом процесів інтернаціоналізації та глобалізації.

Інтернаціоналізація господарського життя являє собою розвиток стійких економічних зв’язків між країнами, вихід відтворювального процесу за рамки національних кордонів. Вона обумовлена зростанням продуктивних сил, поглибленням міжнародного поділу праці. Інтернаціоналізація господарського життя лежить в основі посилення взаємозалежності економік країн, яка виражається в міжнародному усуспільнення самого процесу виробництва і розширенні світового ринку.

Глобалізація – процес географічного поширення якогось явища у всесвітньому масштабі. Вона має як позитивні наслідки (поширення ноу-хау, передових технологій та інженерно-конструкторських винаходів, культурних і духовних цінностей та ін.), Так і негативні (поширення інфекційних захворювань, виникнення світових кризових явищ у фінансовій системі, енергетиці, перетворення регіональних екологічних проблем в глобальні і т. п.). На думку деякої частини людей глобалізація веде також до збільшення розриву в рівнях соціально-економічного розвитку країн світу, а, отже, і в рівнях добробуту їх населення. Негативні сторони глобалізації викликають у світі антиглобалістські настрої і протести громадськості. Однак вона є світовою тенденцією і з нею необхідно рахуватися при аналізі тенденцій і визначенні перспектив у розвитку світового господарства.

Не менш важливою тенденцій розвитку світового господарства в умовах глобалізації є регіоналізація. Регіоналізація являє собою процес формування і розвитку міждержавних політичних і економічних об’єднань на основі соціокультурної близькості і економічної зацікавленості країн і народів світу. Вона виступає одночасно як суб’єкт глобалізації (інтернаціоналізації) і як відповідь на зовнішні і внутрішні виклики світової конкуренції і необхідності підвищення ефективності суспільного виробництва шляхом регіональної економічної інтеграції (типу ЄС, НАФТА, АТЕС та ін.).

ПОДІЛИТИСЯ: