Міграція (механічний рух) населення

Велике вплив на чисельність, склад і розміщення населення в окремих країнах і в усьому світі надають його переміщення, звані міграціями населення. Головна причина міграцій- економічна, але вони викликаються також політичними, національними, релігійними, екологічними та іншими причинами. Міжнародні (зовнішні) міграції населення виникли в глибоку давнину, тривали в середні століття, насамперед у зв’язку з Великими географічними відкриттями, але найбільший розвиток отримали в епоху капіталізму.

Найбільший ” міграційний вибух ” почався в XIX ст. Головним осередком еміграції довгий час залишалася Європа, де розвиток капіталізму супроводжувалося ” виштовхуванням ” частини населення в ті райони, де були вільні землі, господарство швидко розвивалося і створювало попит на робочу силу. Всього з початку еміграції до другої світової війни з Європи виїхало 60 млн. чоловік. Другий осередок еміграції склався в Азії. Тут емігрантами стали китайські та індійські робітники (кули), яких вербували для роботи на плантаціях і рудниках. Головними ж вогнищами імміграції були США, Канада, Бразилія, Аргентина, Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка.

Міграція (механічний рух) населення
Міграція (механічний рух) населення

Після другої світової війни розміри міжнародних міграцій знову стали зростати і до кінця XX ст. досягли масштабів нового ” міграційного вибуху “. Як і колись, основна причина цих міграцій- економічна, коли люди їдуть у пошуках нового місця докладання праці, кращого життя. Такі міграції отримали назву трудових міграцій. У результаті в кінці XX ст. за межами своїх країн постійно або тимчасово працюють вже 35- 40 млн. чоловік, а з урахуванням членів сімей, строковиків і нелегальних емігрантів- у 4-5 разів більше. Найбільше іноземних робітників у Швейцарії, де на частку доводиться близько 10 % працюючих. Основний потік таких трудових емігрантів направляється із в економічно розвинені країни. Але трудові міграції існують також між економічно розвиненими і між країнами, що розвиваються.

Головна причина такого роду міжнародної міграції робочої сили- великий розрив у рівнях життя і заробітної плати між економічно розвиненими і країнами, що розвиваються. Проте в США, Західній Європі іммігранти, особливо молодь, нерідко змушені братися за найважчу, низькооплачувану і не престижну роботу. Звичайно, їх можна зустріти і на сучасних підприємствах. Але більшість осідає або в шахтах і на будівництвах, або в сфері послуг, стаючи продавцями, рознощиками, офіціантами, ліфтерами, сторожами, водіями, прибиральниками сміття і т. п.

Нині у світі існують три головні центри тяжіння трудових ресурсів.

По-перше, це Західна Європа (особливо ФРН, Франція, Великобританія, Швейцарія), де вже склалася значна прошарок робітників- іммігрантів з ряду країн Південної Європи (Італії, Іспанії), Західної Азії (Туреччини) та Північної Африки ; в 90- х рр.. значно зріс також приплив мігрантів зі Східної Європи та країн СНД.

По-друге, це США, де тільки легальна імміграція (переважно з країн Латинської Америки, Азії та Європи) складає приблизно 1 млн. осіб на рік, а нелегальна- і того більше.

По-третє, це нафтовидобувні країни Перської затоки, в загальній чисельності населення яких, трудові мігранти (з Єгипту, Індії, Пакистану й інших країн) набагато перевищують місцеве населення. Країнами зі значною імміграцією залишаються також Канада, Австралія, але ще більшою мірою Ізраїль, населення якого на 2/ 3 збільшується за рахунок імміграційного припливу в значній мірі з Росії та деяких інших країн СНД.

У другій половині XX в. з’явилася нова форма зовнішніх міграцій, яка на відміну від колишньої ” витоку мускулів ” отримала найменування ” витік умов ” (або “перекачування мізків “). Сутність її полягає в переманюванні іноземних вчених, інженерів, лікарів та інших фахівців високої кваліфікації. Почалася вона з відтоку з країн Західної Європи до США, але потім головними постачальниками таких іммігрантів- ” інтелектуалів ” також стали країни, що розвиваються. ” Витік умів” вкрай негативно позначається на економіці і культурі цих країн, де прошарок інтелігенції і так ще нечисленна. В кінці 80-х- початку 90- х рр.. у зв’язку з політичною і економічною кризою посилилася ” витік умов ” з Росії, України, інших країн, що входили раніше до СРСР.

Поряд з трудовими міграціями зберігаються і масові міграції з політичних, етнічних, релігійних, екологічних та інших причин. З ними в першу чергу і пов’язане таке явище останнього часу, як формування потоків біженців, загальне число яких у світі вже перевищила 20 млн. чоловік. Зрозуміло, що люди біжать насамперед з районів гострих політичних і військових конфліктів. У першій половині 90- х рр.. перше місце в світі за кількістю біженців (більше 6 млн.) займав Афганістан, де до цього йшла тривала і кровопролитна війна. Більше 2 млн. біженців покинуло Руанду, більше 1,5 млн.- Іран і Мозамбік, 1,2 млн.- Боснію і Герцеговину. Масові потоки біженців характерні і для ряду країн СНД.

Внутрішні (внутрішньодержавні) міграції населення бувають декількох видів. До них належить переміщення населення із сільської місцевості в міста, яке в багатьох країнах служить основним джерелом їх зростання. У наші дні цей вид внутрішніх міграцій прийняв такі масштаби, що його стали називати “великим переселенням народів XX в. “. Територіальне перерозподіл населення відбувається також між великими і малими містами. З міграціями пов’язані колонізація та освоєння нових земель. Цей вид міграцій характерний насамперед для великих по території країн з різкими контрастами щільності населення- Росії, Казахстану, Канади, Бразилії, Австралії та Китаю.

Останнім часом все більш масовим стає відтік людей з різного роду ” гарячих точок”, включаючи не тільки військово- політичні конфлікти, а й райони екологічного лиха. По суті це ті ж біженці (наприклад, екологічні біженці), але зазвичай їх називають переміщеними особами.

Посилання на основну публікацію