Метеорологічний супутник

Метеорологічний супутник – один з видів штучних супутників, що виконує метеорологічні спостереження – з його допомогою отримують з космосу метеорологічні дані. На борту супутника знаходяться прилади, що дозволяють здійснювати моніторинг температури на поверхні планети, а також вести моніторинг хмарного і снігового покриву.
У метеорологічну систему входять крім супутників погоди також станції, які беруть і обробні надходять відомості.

Спостереження з супутників погоди

Знімок (у видимій області спектра) є фотографією Землі, на якій представлений характер хмарності, її обсяг і розподіл по території.

Інфрачервоний знімок надає відомості про температуру на поверхні нашої планети і градієнтах температури. Отримані відомості дають можливість аналізувати термодинамічні властивості атмосфери, і потім використовувати дані в прогнозах погоди.

Принцип роботи метеосупутника

Отримані знімки зберігаються в запам’ятовуючих пристроях і при прольоті над приймальні станцією передаються на наземні станції. Супутник на постійній орбіті знаходиться над певною точкою в фіксований час.

Історія супутникових метеорологічних спостережень почалася в 1967 році з КА «Космос-144». У тому ж році запрацювала система Метеор, створена спеціально для цілей спостереження за погодою.

Існують два різновиди супутників погоди:

  • Геостаціонарні рухаються на висоті 38,5 тисячі км за постійною орбіті зі швидкістю, що дорівнює швидкості обертання Землі. Тому ці супутники весь час знаходяться над однією точкою на екваторі. Такий супутник постійно спостерігає 42% території земної поверхні. Щоб охоплення був повним, супутників повинно бути не менше 5-6, проте, і в цьому випадку область полюсів залишається непросматріваемих;
  • Полярні орбітальні супутники забезпечують повне охоплення єдиним КА. Такі супутники нижнього ярусу знаходяться на висоті від 850 до 1200 км, і спостерігають за смугою 2 км.

Принципи роботи супутників погоди

Конструктивно метеосупутник – контейнер, оснащений двома або трьома панелями сонячних батарей. Контейнер розділений на герметичні відсіки. У верхньому – енергокомплекс, що дозволяє його системам спостереження підживлюватися від сонця. У нижньому знаходиться обладнання для наукових спостережень.

Супутник виводиться на орбіту за допомогою ракети – носія. При виході на задану орбіту він відділяється від ракети, і спеціальний електроприводної механізм розкриває його батареї.

Інформаційна апаратура на супутниках:

  • Оптичні прилади КМСС, МСУ-МР, що працюють в різних діапазонах;
  • СВЧ – радіометри;
  • Інфрачервоний Фур’є-спектрометр, який виконує зондування по температурним і вологим параметрам;
  • ДАК-М – приладовий комплекс, що дозволяє аналізувати великий спектр випромінювань.
  • Радіолокаційна апаратура для отримання зображень незалежно від погоди;
  • Радіотехнічний комплекс, який збирає і передає відомості, в тому числі і з наземних точок вимірювання.

Завдання, які сьогодні вирішують метеорологічні супутникові комплекси:

  • спостереження за поверхнею і підстилаючим шаром;
  • моніторинг стану середовища в цілому;
  • моніторинг НС. Можна оперативно відстежувати НС не тільки природного, але і техногенного характеру;
  • збір і передача даних з ПКД (наземних, льодових або дрейфуючих).
Посилання на основну публікацію