Македонія в кінці 19 – початку 20 століття

Російсько-турецька війна 1877-1878 років завершилася підписанням Сан-Стефанського мирного договору, відповідно до одним з положень якого Болгарія визнавалася автономним князівством, і в її склад включалася майже вся територія Македонії (без Салонік). Під тиском Великобританії і Австро-Угорщини Сан-Стефанський договір був переглянутий на Берлінському конгресі в 1878 році, і територія Македонії залишилася в складі Туреччини. Подальший розвиток болгарських і македонських земель відбувалося таким чином відокремлено, що створило передумови для поступового формування слов’янським населенням Македонії самостійної нації.

Починаючи з середини 1880-х років між Болгарією, Сербією і Грецією загострилася боротьба за контроль над Македонією.

У 1880 – початку 1890-х років були утворені македонські революційні гуртки. У 1893 році була створена Внутрішня македонська революційна організація (ВМРО), яка висувала вимогу автономії Македонії. На спільному з’їзді організації в 1896 році в Салоніках був прийнятий новий статут, який проголошує принцип «Македонія для македонців», а сфера її діяльності була розширена на Адрианопольский вілайєт. З цього часу ВМРО стала називатися Внутрішньою македонсько-одрінськой революційною організацією (ВМОРО).

З самого початку в ВМОРО намітилося два основні течії, боротьба між якими згодом прийняла гострий характер. Революційно-демократичний напрям очолив Гоце Делчев, ліберально-буржуазний, що орієнтувалося на Болгарію, – Христо татарча. На початку серпня 1903 року за керівництвом ВМОРО почалося Ілінденського повстання проти турецького панування, під час якого македонцями була проголошена Крушевська республіка. Будучи погано підготовленим і не отримавши масової підтримки, повстання було жорстоко придушене турецькими військами.

Посилання на основну публікацію