Лженаука

Л. Н. Толстой писав: «Сила уряду заснована на невігластві народу, правитель знає про це, і тому завжди буде боротися проти освіти» («Щоденник», ПСС, М., Госиздат, т. 54). Тому у лженауки завжди знаходяться могутні спонсори. Однозначного визначення лженауки, взагалі кажучи, ні. Його намагався виробити пленум РАН і комісія з боротьби зі лженаукою (ініціатор створення комісії – Нобелівський лауреат В. Л. Гінзбург) на засіданні 16 березня 1999 року. Єдиний об’єктивний критерій, який був введений, – некомпетентність. За визначенням пленуму РАН під критерії лженауки підпадають праці члена Академії Фоменко А. Т. і його активного соратника Носівського Г. В., оскільки вони засновані на фальсифікації об’єктивно відомих фактів не тільки історії, а й такий розробленої, що не політизованою і перевіреній науки, як астрономія. З цим важко сперечатися. Гірше, що на цьому ж пленумі згадувалися, правда, без детального аналізу, такі напрямки, як уфология і біолокація.

Ці напрямки займаються наблюдающимися об’єктами і явищами природи, нехай навіть не мають адекватного пояснення в рамках єдиної теорії. Найбільш кричущі вигадки антинауки нашого часу, типу міфу про глобальне екологічну кризу, залишилися поза розглядом. Зате було піднято прапор війни з маленькими зеленими чоловічками.

Як відомо, практика – критерій істини. Однак не кожне науковий напрям доростає до можливості бути перевіреним на практиці. Багато гіпотези, теорії і цілі науки в силу браку фінансування та відсутність інтересу з боку можновладців не доросли до можливості бути перевіреними на практиці. Звідси – можливість маніпулювання суспільною свідомістю в політичних, економічних цілях і просто для зведення особистих рахунків. Відомо, що лженауками оголошували генетику, кібернетику. Відомо також, що з цих непривабливих фактів вітчизняної історії аж ніяк не випливає, що лженауки не існує.
Одна з основ буддистської філософії, зороастризму і діалектичного матеріалізму – принцип інь – ян, або (що майже одне і те ж) закон єдності і боротьби протилежностей. На цій основі автором у попередніх книгах було запропоновано додаток цієї філософської парадигми до соціально-біологічному розвитку – «Умова прогресивного розвитку системи – розпад на дві підсистеми із загальним планом будови і альтернативним способом адаптації до навколишнього середовища».
Історія минулого століття визначалася протистоянням двох систем – капіталістичної і соціалістичної. Маючи спільні корені, вони обрали протилежні способи адаптації до реалій світової економіки. Протистояння змусило кожну систему максимально активізувати всі закладені в них потенції до розвитку і значно збільшити фінансування наукових робіт. Вчені розпоряджалися грошима краще політиків, думали при цьому не тільки про особисте збагачення, а й про людство в цілому. В результаті світ став значно багатшим.

У 90-ті роки комуністична імперія впала. Причини – грубі політичні помилки і прорахунки комуністичних властей. Одна з них – небажання рахуватися з вченими. Найважливіша основа прогресу – інформаційна технологія. Рим від падіння могло б врятувати книгодрукування. Комунізм від краху міг би врятувати Інтернет.

У 50-ті роки СРСР був світовим лідером у галузі інформатики. Вона була необхідна для забезпечення діяльності ВПК і створення космічної техніки. Радянські ЕОМ того періоду – наприклад БЕСМ-6 – багато років залишалися кращими в світі. У 60-ті роки під керівництвом академіка В. М. Глушкова був розроблений прообраз сучасного Інтернету – за тодішньою термінологією Єдина Система (ЄС). Вона почала впроваджуватися в масштабах СЕВа. Однак ущербність комуністичної влади вилилася в локальну антинаукову революцію. Соціалізм не міг існувати в умовах гласності і свободи доступу широких верств населення до інформації (а раптом програміст з Чехословаччини перекачає радянському програмісту «Архіпелаг ГУЛАГ»). Розвиток відповідних технологій в СРСР було штучно загальмоване. Пріоритети в області комп’ютерної техніки і систем зв’язку були загублені. Це, на мій погляд, – одна з багатьох причин краху комуністичного режиму в 90-і роки.
Відсутність серйозного ворога послабило капіталістичний світ, стимулювало активізацію старих протиріч. Спроба консолідувати світ капіталу за допомогою вигаданих ворогів – ісламського фундаменталізму, світового тероризму, віртуального Бен Ладена (якого, можливо, не існує в природі) серйозного успіху не мали. Відпала потреба у субсидуванні технічного протистояння. Уповільнення НТП, що намітилося в 70-х роках, пішло в прискореному темпі. Згорнулися космічні програми, створення надзвуковий і гіперзвукової авіації та багато інших здійснимі починання середини ХХ століття. Відомо, що С. П. Корольов всерйоз мріяв не тільки про Місяць, але і про політ на Марс. При збереженні темпів НТП на рівні 60-х років це було реально ще в 80-ті роки минулого століття.
Наприкінці тисячоліття протиріччя і боротьба між країнами стали вирішуватися не бомбами і ракетами, а фінансовими важелями. У 60-ті роки ХХ століття в світі був популярний веселий французький фільм псевдоужасов «Фантомас». За сюжетом суперпреступнік Фантомас, який мріяв про світове панування, полював за провідними вченими, бажаючи змусити їх працювати на себе. При цьому Фантомас брав на себе фінансування їхніх робіт.

До кінця ХХ століття ситуація кардинально змінилася. Кожен більш-менш значущий вчений був змушений сам шукати свого Фантомаса. А Фантомас на всіх не напасешся. Ті, хто не знайшов, опинилися перед не найприємнішим вибором – або взагалі йти з науки, або поширювати завідомо неправдиві вигадки, потрібні для перерозподілу фінансових потоків. Знайшлися такі, кого влаштувала друга альтернатива. Так стали виникати наукоподібні міфи. Деякі з них були інтегровані у світову фінансову політику кінця ХХ – початку ХХI століття.

Посилання на основну публікацію