Латвія на початку 20 століття

Боротьба за незалежність. До початку XX століття в латиській суспільно-політичному середовищі сформувалися ліберальне, консервативне, а також соціал-демократична течії. У 1905-1907 роках балтійські губернії Росії стали одним із центрів революційних виступів. Латиські національні партії вимагали проведення демократичних реформ, політичної і культурної автономії, узаконення латиської мови, скасування привілеїв балтійських німців.

В ході Першої світової війни частина Латвії була окупована Німеччиною. Після початку революції в Росії в 1917 році з’їзди латвійської громадськості обрали делегатів на Вселатвійськізбори народного представництва. 18 листопада 1917 року в місті Валку на Вселатвійських зборах народного представництва був обраний Тимчасову національну раду, яка взяла курс на створення демократичної Латвійської Республіки. На II з’їзді Рад робітничих, стрілецьких і безземельних депутатів в місті Валмієрі 16-18 грудня 1917 року була проголошена радянська влада в Латвії. Однак уже в лютому 1918 року вся Латвія була окупована Німеччиною. 11 листопада 1918 року Німеччина капітулювала, і Народна рада в Ризі проголосив утворення Латвійської Республіки. Головою Народної ради було обрано Я. Чаксте, главою Тимчасового уряду (міністром-президентом) – Карліс Ульманис. Незалежність Латвії підтримали країни Антанти, але на латвійський уряд чинив тиск і командування залишалася ще в країні німецької армії. Після її відведення в січні 1919 року в Ригу увійшли червоні латиські стрілки.

Народна рада і уряд Ульманиса перебували в Лієпаї і контролювали лише невелику частину Курземе. З лютого 1919 року ці фірми почали роздавати безземельним селянам кинуті землі. Ульманис отримав підтримку Антанти і німецьких формувань під командуванням фон дер Гольця. Однак 16 квітня 1919 року Гольц скинув в Лієпаї Улманіс і створив маріонетковий уряд А. Ніедри. 22 травня 1919 німці зайняли Ригу і провели там масові розстріли. Червона Армія відступила в Радянську Росію. Радянська влада втрималася тільки в Латгале. У червні німці були розбиті під Цесіс естонської армією і латиськими частинами, вірними Ульманис. 26 червня 1919 року до влади в Ризі повернулося уряд Ульманиса. До грудня 1919 року уряд Ульманиса контролювало всю Курземе, а в січні 1920 року зайняло і Латгалію. 11 серпня 1920 Радянська Росія і Латвія уклали мирний договір, визнавши один одного де-юре. У 1920-1921 роках незалежність Латвії де-юре визнала більшість країн світу.

15 лютого 1922 року прийнята конституція (Сатверсме), яка проголосила Латвію вільної, незалежної демократичної республікою. Однак демократичний режим в Латвійській республіці проіснував лише до 1934 року, коли в результаті антиконституційного перевороту в Латвії була встановлена ​​диктатура Карліс Ульманиса. У республіці був розпущений парламент, призупинено дію конституції, вводилася заборона на діяльність профспілок і політичних партій. Ідейною основою авторитарного режиму К. Ульманиса був націоналізм.

Після початку Другої світової війни відповідно до пакту Молотова – Ріббентропа 1939 року Латвія увійшла в сферу інтересів СРСР. Відповідно до радянсько-латвійськими угодами в жовтні 1939 року в Латвії були створені радянські військові бази. 16 червня 1940 року між СРСР пред’явив Латвії ультиматум, головною вимогою якого була відставка «ворожого Радянському Союзу уряду» і формування нового уряду під контролем СРСР. Президент К. Ульманис прийняв всі пункти ультиматуму. У червні 1940 року частини Червоної Армії увійшли в Латвію, було сформовано лояльне СРСР уряд, а 5 серпня Латвія (поряд з Естонією та Литвою) виявилася в складі СРСР.

Після нападу 22 червня 1941 Німеччина на СРСР територія Латвії перейшла під німецький контроль. У лютому 1943 року почалося формування Латиського легіону СС, склад якого спочатку формувався на добровільних засадах, але пізніше була проведена загальна мобілізація (всього в легіон були покликані близько 94 тисяч чоловік).

У липні-серпні 1944 року Червона Армія (в складі якої воював також латвійський корпус) звільнила від німців практично всю територію Латвії, за винятком так званий «Курземська котла» (Курземе з портами Вентспілс і Лієпая в західній Латвії), який залишався під контролем Німеччини до її розгрому в травні 1945 року.

Після війни радянська влада в Латвії була відновлена ​​(США і Великобританія офіційно не визнали законним включення Латвії до складу Радянського Союзу). Була продовжена розпочата в 1940 році радянізація Латвії, що викликало збройний опір партизанських загонів «лісових братів». У березні 1949 року була проведена чергова масова висилка в північні і інші райони СРСР латиського населення, вороже налаштованого по відношенню до нового режиму. Однак невеликі групи повстанців діяли на території Латвії до 1956 року.

У 1960-1980-х роках Латвія в складі СРСР була свого роду зразковою радянською республікою, де працювали відомі підприємства – В ЕФ, «Радіотехніка», РАФ, «Лайма» та інші. За час перебування в складі СРСР в Латвію прибуло на роботу багато переселенців з інших радянських республік. В результаті частка латиського населення знизилася з 75% в 1935 році до приблизно 53% в 1970-х роках.

Посилання на основну публікацію