✅Культура Харківщини першої половини 20-го століття

Початок 20-го століття характеризувався піднесенням революційного руху в Росії, загостренням політичної боротьби в усіх регіонах царської імперії.

В Україні політична боротьба із самого початку мала національно-визвольний характер. Після революційних подій 1917 р. та Громадянської війни 1917-1922 pp., незважаючи на несприятливу національну політику нової влади, Харків стає центром духовного відродження, важливим осередком розвитку української культури.

Гострі соціальні протиріччя, ідеї вільнодумства відбивалися в тогочасному культурному житті, робили його суперечливим і строкатим. На початку століття в літературі та мистецтві з’являється кілька модерністських течій, які заперечували реалізм XIX ст. і тривалий час: вели боротьбу за виживання.

Наприкінці XIX — початку XX ст. загострилася боротьба між академічним мистецтвом із міцними традиціями та новими напрямами. Якщо академісти надавали перевагу архаїчним сюжетам, далеким від життя й відірваним від сучасності, то окремі митці, особливо вихідці з пролетарського середовища, намагалися вводити теми, у яких змальовували життя народу.

Окремі суспільні групи мали революційні настрої й ставали на шлях боротьби за нове мистецтво.

Артистичною столицею був Париж: французькі художники створювали нові мистецькі напрями.

З’явилось передове мистецтво — авангард, яке підтримали революціонери всіх партій, використовуючи його як метод реалізації своїх ідей. Як вважають культурологи, споживачі (глядачі, читачі) деструктивних мистецьких форм, наслідуючи їх, намагались «переводити» зразок у реальне життя.

Один з відомих новаторів В. В, Кандинський «розробив» теорію безпредметного мистецтва. Він запропонував революцію визволення художника від реальних подій світу, намагаючись довести, що саме таке мистецтво виведе людину на рівень космосу, поставить над розумом і мораллю.

Це треба знати

На початку XX ст. в літературу поряд з високопрофесійними митцями широким потоком почали входити «люди від плугу та верстата», які намагались висловлювати ідею, але не знали, як це зробити. Спрощення мистецької форми дійшло до повної відмови від змісту, у деяких витворах залишилась форма заради форми. Подібні словотворення вважалися революційними, але були незрозумілими навіть авторам, які їх створювали.

Літературний процес і Харків

На період 1922-1927 рр, припадає утворення великої кількості літературних організацій. Найбільш масовими та відомими були:

  • Спілка селянських письменників «Плуг» (літератори С, Пилипенко, Д. Бедзик, С, Божко, О. Головко, О. Копиленко, П. Панч та ін.);
  • Спілка пролетарських письменників «Гарт» (В. Еллан-Блакитний, К. Гордієнко, О. Довженко, І. Кулик, М. Хвильовий та ін,).

Діяли представники неокласики, футуристів та інших літературних течій. Ідеї в той час змінювалися стрімко, створювалися нові організації:

  • ВАПЛІТЕ (вільна академія пролетарської літератури 1925-1928 pp.);
  • «Молодняк»;
  • «Авангард»;
  • «Нова генерація» тощо.

“Усі вони видавали свої журнали, на сторінках яких вели гострі дискусії про напрями розвитку нової літератури. Деякі літератори підтримували політику відсторонення від російської літератури, яку М, Хвильовий висловив гаслом «Геть від Москви!». З появою в Україні ідеалу нової європейської людини пов’язувалося здобуття державного суверенітету та духовного розвитку суспільства.

Пожвавлення літературного життя в місті відбувалася з посиленням впливу українського авангарду, який був представлений футуризмом і конструктивізмом. Лідером футуристів був М. Семенко, який у 1923 р. зробив спробу створити ударну групу поетів-футуристів «Ком-Космос», з на меті пропаганду ідей непу, раціоналізації побуту ідеології над художньою формою. Конструктиська група «Авангард», яку очолювали В. Поліщук та Йогансен, прагнула відображати ідею стрімкого розви-індустріального міста, визволяючи націю з полону селянської психології.

1920-ті pp. ознаменувалися пошуком стилів та ясанрів у процесі становлення нової літератури. Великою популярністю користувалися гуморески О. Вишні, викликаючи постійний інтерес читачів. В авангарді української поезії були молоді поети з народу, які пройшли пекло Громадянської війни:

  • В. Еллан;
  • B. Чумак;
  • В. Сосюра;
  • І. Кулик.

Поети старшого покоління:

  • П. Тичина;
  • М. Вороний;
  • X. Алчевська та багато інших.

1920-ті pp. — період справжнього розвитку української літератури. Захоплені розмахом творчих сил Харкова, сюди приїхали 55 письменників з групи «Західна Україна». Акції створення літературних організацій супроводжувалось великої кількості періодичних видань: випускалися українські та російські журнали. У 1930-ті pp. в літературу ввійшли представники старшого покоління, які гартували свою майстерність у трудових буднях міста та села: поети:

  • І. Мурашов;
  • C. Крижанівський;
  • M. Нагнибіда та ін.

Літературно-мистецькі шукання письменників спочатку підтримувала комуністична партія, але згодом почала наступ на українську літературу. З початку 1927 р. організацією, що відповідає ідеології партії, вважається лише Всеукраїнська спілка пролетарських письменників (ВУСПП), до якої, зокрема, увійшли:

  • П. Безпощадний;
  • К. Гордієнко;
  • Н. Забіла;
  • О. Корнійчук;
  • В. Сосюра;
  • Л. Первомайський та ін.

1930-ті pp. закарбувались в історії як початок масової кампанії зі знищення української інтелігенції, насамперед письменників. Жертвами сталінського терору стали п’ятдесят письменників-харків’ян. У 1934 р. організували обласну письменницьку організацію на чолі з Ю. Смоличем, що протягом 1936-1941 pp. видавала часопис «Літературний журнал». У ньому публікували свої твори:

  • К. Гордієнко;
  • Н. Забіла;
  • І. Муратов;
  • M. Трублаїні та ін.

Проте через репресії проти літераторів, що розпочалися ще в 1930-ті pp., згорнули свою діяльність літературні критики, і до 1953 р. в Харкові не видавалося жодного літературного журналу. Це гальмувало розвиток Літератури. Літературна блокада припинилася лише по смерті Сталіна.

Театральне мистецтво

Після переведення в 1926 р. з Києва до Харкова Центрального театру республіки його очолив талановитий режисер Лесь Курбас. Театр Курбаса під назвою «Березіль» працював у приміщенні нинішнього Українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка і став справжнім центром театральної культури України.

У репертуарі театру були твори майстрів української драматургії М. Куліша, І. Кочерги, О. Корнійчука.

У місті часто гастролювали видатні актори М. Кропивниць-ий, М. Заньковецька, які виступили з ініціативою створення Українського художнього театру. Постійний театр виник лише 1919 р. й отримав назву Перший Радянський український театр ім. Т. Г. Шевченка. Це був час пошуку стилів, жанрів, способів реалізації акторської майстерності. В умовах жорсткої конкуренції з іншими театрами він витримав випробування часом і став явищем нашої культури. Як столиця Харків 1920-! 930-х pp. принаджував кращі творчі сили України:

  • П. Тичину;
  • О. Вишню;
  • Ю. Яновського;
  • М. Бажана;
  • М. Куліша та ін.

У той час Харківський російський драматичний театр під керівництвом режисера М. Синельникова та «Березіль» Л. Курбаса являли собою найцікавіші сторінки культурного життя міста.

Лесь Курбас (Олександр Зенон Степанович) народився 1887 р. в родині акторів галицького театру, навчався в Львівському та Віденському університетах. Акторський талант Курбаса виявився вже в демократичному театрі М. Садовського (Київ), але він став режисером.

Митець скерував енергію на організацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом (1917 р.) Молодий театр. Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розуміли широкі маси глядачів і критиків. Проти Леся Курбаса висунули звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, вів боротьбу з тенденціями вульгаризації мистецтва.

Опоненти ж найменшу невдачу майстра розцінювали як цілковитий провал театру. На нього звели наклеп, звільнили з посади керівника «Березолю» й заарештували в Москві, потім вислали на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, з рештою — на Соловки. У 1937 р. після повторного суду Леся Курбаса розстріляли, а в 1957 р. посмертно реабілітували,

У першій половині XX ст. в Харкові відкрились кілька театрів, Харківський театр для дітей та юнацтва — один з найстаріших театрів для дітей. У 1920 р, у приміщенні «для видовищ», побудованому в 1836 p., було відкрито Перший державний театр для дітей в Україні (з 1933 р. Харківський театр юного глядача). У роки Великої Вітчизняної війни театр евакуювали в Сибір, відродили на рідній землі 1960 р.

17 листопада 1933 р. спектаклем за п’єсою М. В. Гоголя відкрився театр російської драми.

З 1936 р. його очолив народний артист СРСР Олександр Григорович Крамов. У 1939 р. театру було присвоєно ім’я О. С. Пушкіна. У роки Великої Вітчизняної війни театр працював на сценічних майданчиках Улан-Уде, Хабаровська, Іркутська: було поставлено патріотичні п’єси «Фронт» О, Корнійчука, «Жди меня» К. Симонова (1943), «Нашестя» Л. Леонова (1943).

Перший театр оперети (тепер Обласний театр музичної комедії) відкрився на початку XX ст. У витоків стояла група «бере-зольців»:

  • В. Балабан;
  • Б. Бортник;
  • Б. Крижанівський.

З театром пов’язані імена видатних діячів української культури О. Вишні,

М. Крушельницького, М. Аваха, Л. Юхвида та ін. Тут починали єною творчу кар’єру Ісак Дунаєвський та Клавдія Шульженко.

Журналістика й розвиток видавничої справи

Харків мас не гільки своє обличчя, а й душу, у якій поєднано унікальне й загальне, всеукраїнське. Ця особливість відбилась в історії харківської преси, яка відлічує свій початок з XIX ст. виданням журналів:

  • «Харьковские губернские ведомости»;
  • «Харьковский еженедельник»;
  • Лангнера;
  • «Харьковский Демокрит»;
  • «Украинский вестник».

Початок XX ст. ознаменувався зливою нових видань.

У 1902 р. в місті працювала 21 друкарня, завдяки роботі яких виходило 18 періодичних видань. Протягом перших 17 років, поряд з політичними та громадянськими газетами .(‘явилися спеціальні часописи «Врачебная хроника Харьковской губернии», «Вестник южных железных дорог», «Горнозаводское дело», «Землеустройство и землепользование», миссионерский журнал «Ревнитель», «Вестник Харьковского историко-филологического общества» тощо.

Це цікаво

Саме е цей період видають перші педагогічні журнали:

  • «Наука і школа» (1915 р.);
  • «Мысли средней школы» (1917 р.).

Швидко завоював популярність серед населення перший журнал для дітей, який містив поради щодо збереження здоров’я, бесіди з релігії, розповіді про природу та мистецтво, — «Весеннее солнышко» (1906 p.). Журнал друкував художні твори російською, українською, польською, французькою та німецькою мовами. Звернення одного з авторів, М. Сумця. спонукало дітей любити рідну мову.

Починаючи з березня 1917 р. в Харкові видавалась безліч більшовицьких журналів і газет. Поступово припинялась діяльність інших партій. З 1920 по 1934 pp. в Харкові виходила газета «Вісті ВУЦВК», що була органом Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету та Харківського губвиконкому. На заводах і фабриках виникають багатотиражки:

  • «Канатка» (Канатний завод);
  • «Генератор» (ХЕМЗ);
  • «За соціалістичне життя» (у Лозовій).

Харківська обласна газета «Соціалістична Харківщина» в 1934 р. стала наступницею відомої газети « Пролєтарій», що виходила з 1902 р.

Внесок харків’ян у розвиток кінематографії. Харків може пишатися своїм кінематографічним минулим І сучасним. З нашим містом пов’язані зіркові імена:

  • Марка Бернеса;
  • Леоніда Бикова;
  • Людмили Гурченко;
  • Наталі Фатєєвої;
  • Олени Яковлєвої;
  • Олексія Петренко та багатьох інших режисерів, сценаристів кіноакторів.

Автор книги «Харьков кинематографический» кінознавець В. Миславський розповідає харків’янам про кінематографічну історію міста, коли вулиці Харкова перетворювались на знімальні майданчики, а городяни ставали прообразами героїв кінокартин. У Харкові та передмісті знято перший анімаційний фільм в Україні «Сказка о соломенном бычке» (1927 p.), кадри фільму «Бежин луг» (режисер С. Ейзенштейн, 1927 p.), фільм «Щорс» (режисер О. Довженко, 1939 p.).

Відкриття історичного музею. Культурною подією міста стало відкриття в 1920 р. Харківського історичного музею (колишній Музей Слобідської України ім. Г. С. Сковороди) з ініціативи професора Харківського університету М. Ф. Сумцова (1854-1922) — історика літератури й етнографа. Під час війни музей був ушкоджений, після війни відновлений й поповнений знахідками археологічних експедицій та місцевим етнографічним матеріалом.

Розвиток архітектури

На початку XX ст. в Харкові продовжує розвиватися мистецтво архітектури. Вершиною харківського зодчества радянського періоду стала площа Дзержинського (нині пло ща Свободи) — одна з найбільших у світі. Ініціатива з ‘її створення належить харків’янину Ф. Войткевичу.

Площа є першим у СРСР досвідом возведения ділового центру. До війни це місце мало інший вигляд. На місті Будинку Рад стояв будинок земства, який перебудували для ЦК КПУ і який згорів під час війни. Щоб прикрасити кут майдану й дотримати масштабу нових будинків побудували ще одну будівлю — готель «Харків». За оригінальне рішення проект у 1937 р. отримав Гран-прі на всесвітній виставці в Парижі.

Це цікаво

Після перемоги Жовтневої революції Радянський уряд прийняв декрет про спорудження пам’ятників видатним революціонерам, діячам науки й культури. Українському поету, ре вол юціонеру-де мокра ту Т. Г Шевченку протягом наступних 20 років у багатьох містах СРСР споруджують пам’ятники. Один з них — величний і неповторний — прикрасив Харків. Його автори — народний художник СРСР скульптор М. Г. Манізер та заслужений діяч мистецтв БРСР архітектор Й. Г. Лангбард.

Одним з найкращих витворів світової архітектури XX ст., символом нової епохи став Держпром, побудований в стилі конструктивізму. Його будівництво розпочалось у 1925 р. за проектом під кодовою назвою «Незваний гість».

На будівництво було витрачено 1315 вагонів цементу, 3700 вагонів каменю, 365 000 пудів заліза. Це була перша висотна будівля в СРСР, будівництвом якої керував академік П. Роттерт, який потім будував Дніпрогес і Московський метрополітен. Дєржпром викликав потрясіння сучасників своїми масштабами. Відомий французький письменник Анрі Барбгос назвав його «Організованою горою».

Харків першої половини XX ст. підтвердив свою роль культурного центру не тільки Лівобережної України, а й усієї країни.

Тут працювали театри, знімались кінофільми, великими тиражами виходили періодичні видання, відкривались музеї, писались вірші та прозаїчні твори. Тут народились, жили й працювали талановиті люди, які на віки прославили рідне місто.

Посилання на основну публікацію